Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

— Руале, чому ти такий блідий? Коли ти зайшов? Сядь біля мене. — На гарному обличчі Ханни Хенрікке з'явилася усмішка, коли вона помітила найменшого сина. Почувши її лагідний голос, Руал отямився й швиденько вмостився на своєму звичному місці між батьком і матір'ю.

— Зпову спізнився, хлопче? Де це ти пропадав? Напевне, в бібліотеці? Я, мабуть, попрошу фру Ольсон, щоб вона більш не давала тобі книжок. — Капітан Єнс Амундсен намагався надати суворого тону своєму голосу, але його очі ласкаво дивилися на щупляву постать Руала. — Та не бійся — я пожартував! — докинув він, помітивши, як занепокоївся син. — Читай, хлопче, читай, учись якнайбільше. Я у твоєму віці не думав про це. Бувало, цілий день відпрацюєш на верфі, не випускаєш із рук сокири і долота, а ввечері тягне в компапію: потанцювати трохи чи так просто погомоніти з приятелями за кухлем пива. Потім мандри по морях, і для науки вже не було часу, та, правду кажучи, й охоти. Молодий був, дурний. Страшенно шкодую, що цурався книжки. Роки пролетіли, а тепер уже пізно. Будьте хоч ви, хлопці, розумніші за мене.

— Не знаю, як я, Антоній і Густав, а от Руал напевне втішить тебе, тату. Справжній книжний черв'як, — з ноткою глузування в голосі засміявся Леон. — Він якщо не в школі, то в бібліотеці, якщо не в бібліотеці, то в порту. Годинами витріщається на кораблі, що з цілого світу прибувають до нас, у Крістіанію, пристає до іноземних моряків, розпитує їх бозна про що і, повернувшись додому, усе занотовує. Я сам бачив його записи. Не знаю, як він витримає без таких розмов і писанини цілі канікули в Боргу.