Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
…А бунтівники на кораблі не вгамовувалися. Вони підпалили трюмовий трап. Сухе дерево взялося полум'ям.
— Задраїти всі люки! Закрити брезентом вентиляційні віддушини! — пролунав наказ.
Заколотники стали жертвою їхньої ж зброї: задихаючись і сліпнучи від диму, вони змушені були нарешті здатися.
Опритомнівши, капітан Амундсен вислухав рапорт першого помічника:
— На шхуну разом з кулі пробралась ватага піратів, щоб захопити наше судно. Обіцяючи легковірним кулі велику плату, вони намовили їх зчинити бунт. Насправді пірати мали намір продати їх у першому ж американському порту. Заводії заколотників уже під замком. Як тільки пристанемо до берега, одразу ж віддамо їх до рук поліції…
НІЧОГО Я ТАК НЕ БАЖАЮ ТОБІ, ЯК ЩАСТЯ
Ледве заяснів уранці квадрат вікна, Руал вискочив падвір і з насолодою вдихнув холодне повітря. Обмиті нічною зливою ніжні листочки аж позеленішали, ще білішими видавалися на світанку стовбури беріз. Сходило сонце, відганяючи страхітливі нічні видіння. Швидко зникали дощові калюжі, над фіордом, ще оповитим ранішнім туманом, вирувала зграя галасливого птаства. Нараз, мов величезна підкова, що одним кінцем упиралася в сиву поверхню води, а другим — у темну лінію соснового лісу за будинком, усіма барвами заяскріла веселка. Південно-східний вітер раптом збурив дзеркальпу гладінь річки Гломми і підняв хвилю, мов на океані, наганяючи в гирло силу-силенну солоної морської води. Що ж його робити? Руал домовився із Свеном зустрітися на тому березі, але така розбурхана річка могла зупинити навіть бувалого моряка. Та хлопець не довго вагався.
Рвучко зіпхнувши на воду човна, він щосили наліг на весла. Течія миттю підхопила човен, мов шкаралупу, і винесла на середину річки. Одна, а потім друга хвиля перехлюпнули через низький борт човна і залили дно. Руалові здавалося, що в нього від перенапруги зараз лопнуть крижі, весла гнулися, немов прути, а вода була неподатлива, наче скеля. Вона швидко наповнювала човен, сягала вже до колін. Треба було щось робити.
— Залишити судно! — крикнув Руал, як капітан, що дає команді наказ, і рішуче кинувся у спінений нурт.
Пізніше він так і не зміг пригадати, скільки часу довелось йому боротися з розгойданими хвилями. Зібравши всю силу, змушував себе бути спокійним. Борсався в каламутній воді, що забивала йому дух і сліпила очі, але намагався, щоб рухи рук і ніг були розмірені й дужі і якомога ширші. Він не знав, коли знепритомнів і хто витяг його врешті на берег. Свен легко, мов пір'їну, взяв хлопця на руки, заніс до сушарні, роздягнув і почав щосили розтирати шматтям закостеніле тіло.
— Молодчага ти, нічого не скажеш! Єнс пишався б тобою, але, знаєш, краще ми йому нічого не казатимем, а то ще прохопиться ненароком матері, і тоді вона вже назавжди заборонить тобі купатися в річці. Ну, що, вже зігрівся? Але ж і м'язи ти викохав! Аж не віриться. Раніше, коли, бувало, брав тебе за руки, то мені аж серце з жалю стискалося — такі патички були, а тепер?! Як це тобі вдалося?
— Стараюсь, як тільки можу, бо мені вже набридло, що кожен мене здихлям обзиває, — тішився Руал похвалою.
— Але чого це тобі раптом стукнуло в голову випливти в таку негоду?
— Як то? Хіба ти забув? Ми ж домовлялися, що я перепливу на той бік річки і допоможу тобі…
— Так оце тільки задля того, щоб додержати слова? Тверде ж воно в тебе. — Тесляр пильно подивився на бліде обличчя хлопця.
— Такий я є і такий завжди буду, — запевнив його Руал.
Холодна купіль, що могла закінчитися трагічно, не відбила, проте, у хлопця охоти до води. Він користався з кожної нагоди, щоб непомітно чкурнути з дому на річку. Плавав подовгу — аж поки не слабнули руки, не втрачали сили м'язи ніг, не синіли губи. Руал щоразу швидше і вправніше перепливав Гломму і дедалі менше стомлювався; не міг також відмовити собі в такій розкоші, як пірнання. Чим глибше — тим холодніше, тим важче, а ніщо ж так не захоплювало його, як долання перешкод.