Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

«Я справді був щиро зворушений, коли на малесенькій станції мене привітали співом сотні студентів у червоних тогах і беретах з помпонами. Співаючи й вигукуючи, вони випрягли четвірку білих коней і самі покотили карету через усе місто до брами університету, — любив розповідати про цю подію Нансен. — У різних учбових закладах я вже не раз вислуховував науковців, які у барвистих, сповнених хвилювання промовах підносили до небес мої заслуги, перш ніж надати мені науковий ступінь. У Сент-Ендрю студенти самі просто і щиро пояснили, чому саме мене, норвежця, вони просять прийняти цей титул. Так тепло зробилося мені на серці, коли після урочистої присяги, яку я прочитав з пожовклих пергаментних аркушів, мені на плечі накинули пурпурову тогу — колір університету, — і у величезному актовому залі залунав гімн моєї країни.

Співали всі. Співали по-норвезькому. Я теж приєднався до них…

За стародавнім звичаєм, під час цієї урочистості почесний ректор повинен виголосити промову на довільну тему. Мене заздалегідь попередили, що за традицією студенти мають право перебивати промовця, ставити йому питання і навіть заперечувати, не чекаючи закінчення промови. Рік тому мого попередника Редьярда Кіплінга переривали щохвилини, а Джона Голсуорсі кілька років тому нібито взагалі неможливо було слухати — такий шум стояв у залі. Як-то буде зі мною? Я вирішив розповісти молоді про те, що, на мою думку, найважливіше у житті — про науку, про прагнення пізнати невідоме, про радість, яку дає подолання перешкод, що їх ставить життя на шляху кожної людини. Про те, як треба перемагати самого себе, про керовану розумом відвагу, яка ніколи не повинна перероджуватись у небезпечпе шаленство, про силу волі, без якої не можпа бути гідним високого імені людини. Почав говорити під гамір збуджених молодих голосів. У тиші, що незабаром запала, я спочатку підсвідомо чекав вигуків і запитань. Але, спостерігши втуплені в мене сотні очей та сповнені одухотворення обличчя, я забув про все на світі і говорив, говорив без кінця. Я так гаряче прагнув поділитися з цією молоддю всім своїм досвідом, перелити в неї той захват новаторства, який дав мені стільки щастя в житті.