Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Довелося відкласти політ на рік-два. Сподівалися, що за цей час, можливо, пощастить зібрати потрібні кошти.
— Техніка розвивається так швидко, — твердив один з організаторів експедиції, — що чим пізніше ми вирушимо в цю подорож, тим певніші можемо бути її успіху.
«Добре йому так казати, — занотував Нансен, для якого відстрочка експедиції була ударом. — Цей чоловік може й не поспішати, він досить молодий і вправиться ще багато зробити у своєму житті. А от я…»
Як добути гроші на експедицію? Незважаючи на застереження лікарів, на протести й благання своїх близьких, Нансен виїздить до Канади й Сполучених Штатів, щоб там публічними лекціями, тобто знову своєю працею, зібрати потрібну суму. На лекціях він розповідає про свої подорожі, пригоди, про труднощі, з якими йому доводилося боротися, і нові плапи. Він виступає у великих університетських аудиторіях, театральних залах, у географічних товариствах, клубах і школах. Його слухають тисячі, десятки тисяч людей. Захоплені пристрастю, з якою він розкриває перед ними таємниці грізного світу льодів і перспективи майбутніх досліджень, слухачі не дають йому зійти з трибуни.
«…Я знав усіх найвидатніших сучасних відкривачів, — писав один з тогочасних публіцистів, — але жодного з них не можу поставити поряд з Нансеном. У нього глибокі знання й світова слава, і його простота не має собі рівної».
Звідусіль сипалися нові запрошення. Хто ж не хотів би послухати Великого Норвежця? На зустрічах питаниям не було кінця. Учений не залишав без відповіді жодного з них, говорив дві, три години замість однієї. Він думав про всіх і про все, тільки не про себе. Радістю сповнював його ентузіазм, який йому вдавалося розбудити в людях. Серед цих, напевне, були й ті, котрі заступлять його місце в майбутньому. Але в листах до дочки він з гіркотою признавався, що часто йому не вистачає сил, що стомлюється вже значно швидше, ніж у минулі роки. Дедалі частіше нагадувало про себе серце. Те серце, яке нікому ніколи не могло відмовити.
— Ходити — ні в якім разі. Кілька тижнів треба полежати!
Лікар невблаганний. Цього разу він не зважає на палкі протести пацієнта. Але Нансена важко втримати в ліжку. Він не витримує відірваності від світу, примусу, не може дивитися на нічний столик, заставлений слоїками і пляшечками з ліками. Його дратують співчутливі обличчя відвідувачів, їхні втішливі слова. Не радують навіть листи, що безперервно сотнями пливуть з усіх закутків світу, від тих, хто завдячує йому життям.
— Поклади, я потім прочитаю, — просить він дочку.
А Лів не знаходить уже місця на виповнепих такою кореспонденцією полицях, що в кількох кімнатах здіймаються по стінах від підлоги до стелі.
Писання стомлює Нансена, а втома засмучує. Отож найохочіше він береться до своєї улюбленої розваги — до малювання.
Недарма один з його друзів, художник світової слави, пише про нього у своїх спогадах:
«Коли б Нансен не був великим полярником і великим ученим, він, безперечно, став би великим художником».
На ковдрі нагромаджуються усе нові й нові стоси аркушів. Тут, на холодній синяві неба, мерехтять звивисті стрічки полярного сяйва, там обережна хода скрадливого ведмедя карбує на снігу глибокий слід. А ось потворна голова моржа з наставленими до нападу іклами загрожує крихкій шкаралупі каяка; у сніговій куряві зникають, випнувши від зусилля хребти, собаки, тягнучи важко навантажені сани. Відтворена рукою Нансена Арктика пульсує життям, повертає його у назавжди втрачену молодість.
— Лів, скажи нарешті, коли вже лікарі дозволять мені вставати? Я не маю часу хворіти. Мені треба якнайшвидше одужати! — скаржиться дочці. — Мені ще стільки треба зробити перед нашою виправою на «Цеппеліні». Коли ж я встигну? Ти знаєш, доню, ми пролітатимем над архіпелагом Землі Франца-Йосифа і Північною Землею, над Новою Землею, над Новосибірськими островами. Провадитимемо з повітря і досліджепня, силу-силенну досліджень, може, нарешті, нам пощастить з'ясувати загадку таємничих материків. Це ж фантастично, ти тільки подумай. Я не можу дочекатися цієї хвилини. Ти уявляєш, який гарний має вигляд Арктика з повітря?..
Зима 1930 року була напрочуд лагідна. Дуже рано настала весна — тепла, сонячна весна. І незчулися, як вона розтопила сніги, наповнила повітря запахом свіжозораної землі, усміхнулася нарцисами на клумбах. Ніхто не спостеріг, коли зазеленіли всі дерева, розпустився бузок, газони густо вкрилися зірочками золотистого осету і білих стокроток.