Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Рипнули хатні двері. Вийшов кругловидий червонощокий хазяїн. Пішов у сарай.
Чубляться у віконечку кури.
Вийшов з хлівця хазяїн з сокирою в руках. Подався до модернізованого курятника…
Стоїть Дракон біля огорожі зоопарку. Дивиться на вікна будинку. Розмахують руками за фіранкою дві тіні.
Пішов Дракон від огорожі. Крок за кроком. Повільно.
Сяє місяць у небесній височині. Поблискують зірки. Гуде за парком місто.
Дракон лежить на траві біля вольєри. Опускаються повіки на його очах. Мережить сон…
Місячний вечір. Луг біля річки покритий серпанком туману. Край берега стоїть Дракон. Дивиться на дзеркальне плесо, на вимережану місячним сяйвом доріжку, на покриті кучерями гущавника кручі протилежного берега.
То тут, то там на плесі хлюпнеться риба, проборознить воду нутрія.
Тонуть у солов’їному витьохкуванні закучерявлені кручі. Десь на тому березі чути пісню. Ніжну, глибоку. Мелодія то наростає, то зникає. Ніби солов’ї хочуть переспівати юнаків та дівчат.
На кручі з’являються два силуети. Він і вона. Над ними — глибінь неба, над ними, мов сторож, кругловидий місяць…
Дрімає в зоопарку біля вольєри Дракон. Знову поринув у сновидіння.
…Безмежний лан пшениці. Зелене море запінилося колоссям, шле хвилю за хвилею ген туди, до горизонту. Дракон, запряжений у двоколку, повільно йде дорогою, що перетинає це море. На двоколці сидить немолодий уже, сивовусий чоловік. Милується безкраїм зеленим морем.
Двоколка зупинилася. Чоловік зійшов. Підійшов до пшеничної стіни, відгорнув пучок колосся, роздивляється. Відпустив тугі стеблини. Підійшов до коня. Поплескав його по шиї. Погладив по лобі. Притулив до шовкової Драконової верхньої губи свої сиві вуса…
Біжить Дракон. Котиться між хвилями зеленого моря двоколка. Багряніє над заходом сонце…
Котиться двоколка польовою дорогою. Повертається з пасовища череда корів. Вгодованих, поважних. Ідуть обважніло, хилитаючи повним вим’ям.
Одна з них, рогата, наче тевтонський рицар, ступає поруч з Драконом. Йде тихо, повагом. Та раптом витягла уперед свою морду і затягла:
— Му-у! Му-у!
Дракон прокинувся. Стріпнув головою.
Пронизливе «a-у! a-у! a-у!» лоскоче слух.
Розплющив очі. Світанок розливався між деревами зоопарку. Поруч з Драконом простора вольєра. Біля загорожі стоїть віслюк і щосили горланить.
Драконові на якусь мить видалося, наче на місці віслюка стоїть корова. І реве.
Дракон струсонув головою. Перед ним стоїть щось подібне до коня, тільки мале, вухасте.
Дракон підвівся на ноги, на всяк випадок відійшов подалі від загорожі…
Квартира Галапочки. Вечір. Робінзон забиває в стіну цвях, чіпляє гравюру. Крузя слідкує, щоб він рівно почепив. Командує:
— Правий куточок трішки вище. Досить!
Робінзон почепив. Відійшов, подивився:
— Криво. У тебе криве око.
Крузя підійшла, стала на його місце:
— Звичайно, тепер криво. Ти ж пересунув.
— Не пересував я. Зробив так, як ти казала. Тепер сама рівняй.
Крузя взяла зі столу газету, хоче постелити її на стілець.
Робінзон зупинив її:
— Цієї газети не чіпай. Там…
— Що там?
— Там хвалять Робінзона Галапочку.
— Серйозно? Де?
Крузя бере газету. Шукає.
Робінзон:
— Головне там підкреслено червоним олівцем. Решту можеш не читати.
— Оце?.. «Отже, можемо без сумніву сказати: цех майстрів пензля поповнився ще одним молодим, але талановитим і оригінальним художником. Це скаже кожен любитель і цінитель мистецтва, побачивши хоча б одну картину Робінзона Галапочки — ’’Молода доярка…» Молодець! — Крузя звела на Робінзона погляд, сповнений поваги і любові. — Ну, давай чіпляти картину. — Стала на стілець. — Дивися.
Робінзон дивиться.
— Стоп! Нормально.
Крузя ступила на підлогу. Стала на те місце, де щойно стояв Робінзон.
— У тебе криве око.
— Що-о? — обурився Робінзон.
— Ану, поглянь.
Робінзон відійшов на місце, де щойно стояла Крузя.
— Справді, криво. Що за чорт! Ніби хтось непомітно пересуває шнурок.
— Домовий.
— Ти не жартуй. Дивися. Бачиш? Ще більше перекособочилося.
— Справді. Що воно за мара?
— А по-моєму, це не мара. По-моєму, це Бурундукін щось робить.
— Бурундукін знає, що ти саме в цю пору картину чіпляєш?
— Ось, — показує Робінзон на молоток. — Стукав я, забиваючи цвях. Це для нього сигнал.
— Дивися, картина справді перекосилася ще більше.