Капітан космічного плавання
- Автор: Кацай Олексій
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Капітан космічного плавання». Краткое содержание книги:
Намагаючись відірватися від погоні, земляни випадково виходять за межі Сонячної системи і опиняються на планеті Пірр, яка дивним чином нагадує певний варіант розвитку світу, описаного Гаррі Гаррісоном в повісті «Неприборкана планета». Саме тут блукальців наздоганяють їхні переслідувачі, рятуючись від яких і водночас рятуючи піррянина Нксу, земляни втікають до іншої зірки.
Але знову й знову затяті нападники відшукують їхній апарат. Тікаючи від них, випробуючи безліч пригод на різних планетах та остаточно заблукавши у Всесвіті, земляни, врешті решт, втрапляють до світу, біля якого Ігор Норильцєв гине, захищаючи своїх супутників, а бомжиха Рибачка Сонька виявляється не зовсім бомжихою…
— Але… Але, як? — спитав Нкса, зовсім не дивуючись тому, що невидимий Крчук розмовляє з ним, і водночас швидко обдивився замкнене приміщення, до якого, мабуть, навіть охорона їхня заходила лише за необхідністю.
В дальньому кутку чергового куба виднілося щось, схоже на вхід до ліфту, яким вони пересувались відразу ж опісля прибуття на Зорю Смерті.
— Як? — повторив Нкса, вже майже відгадуючи відповідь.
„Ліфтом… Маєш пам‘ятати, це просто… Двадцять вісім поверхів вгору… Перехід… Триста метрів до зали електратора… В якій він нас зустрів… Потім триста п‘ятдесят дев‘ять поверхів вниз… Там має бути ангар з „Софією”… Давай, друже, давай!.. В тебе вийде, я вірю…”
Нкса, вставши на карачки, труснув смух-травою, наче собака, що вийшов з води, і відчайдушно зістрибнув на підлогу з триметрової вишини куба. Прислухався. Навколо, як і раніше, було тихо. А обвуглена колода тіла безгучно та невідворотно перетворювалася на живу плоть, наповнену пекучим болем. Треба було вшиватися звідси. І якнайскоріше. Не дивлячись на те, що жодного нападу крчовник вже не боявся. Бо відчував себе сильнішим за усі розбійні ескадрони Зорі Смерті разом узяті.
— Приберіть цю напівбілкову падаль, — гидливо кинув Дарт Вейдер через плече декільком ескадронникам, що швидким, але, як і раніше — карбованим, кроком увійшли до Зали Контролю Хота.
На зіщулене тіло Кременчука він навіть не поглянув. І, дійсно, дивитись там не було на що. Опісля розстрілу корабля з втікачами воно якось миттєво всохло. Більше того, обличчя та відкриті частини тіла капітана вкрилися пухирями та виразками, що помітно смерділи навіть на відстані. Що ж, впертий в‘язень сам обрав свою долю. Хоча, відверто кажучи, такого ефекту електратор не очікував. Він очікував що із загибеллю своїх служок камуфляжна істота позбавиться якихось там зобов‘язань перед ними і піде, врешті решт, на співпрацю. Звільнити він хотів таким чином камуфляжну істоту від її комплексів. Звільнив, здається… Цікаво, від чого?
— Доставте його до медичного сектору, — кинув Дарт Вейдер ескадронникам, що вже схилились над тілом. — Нехай там ретельно розберуться в тому, що з ним сталося і з результатами відразу — чуєте? відразу! — до мене. І ще… — Електратор задумливо подивився на вікно, за краєм якого зникала, наближаючись до шлюзового порталу, трикутна „суперашка”, що розібралася з хитромудрим гудцем та його подругою. — Ще передайте Веджу Антілессу мій наказ: усі наявні сили спрямувати на те, щоб по гвинтиках розібрати інопланетний апарат і за три доби розібратися з принципом його дії. Досить його приладдям мацати. Розібрати й годі! Це — наказ.
— Це неможливо, мій електраторе, — прогуділо від входу і Дарт Вейдер рвучко розвернувся до нього усім корпусом. Триметрова постать командора Розбійного Ескадрону похмуро завмерла перед рядовими ескадронниками, що так і не встигли здійняти, вкрите виразками, тіло. Воно трохи посмикувалося в них під ногами: останні іскри життя болюче залишали його. — Це неможливо, ексцеленц, — повторив Ведж Антілесс. — Певною мірою, на дану мить.
Дарт Вейдер непорушно завмер, очікуючи на пояснення. Командор мовчав. Якось знічено мовчав, що було вже зовсім не схоже на нього.
— Н-н-ну? — прошипіло високовольтною дугою.
— Ота хатня тварина цього в‘язня… Отой кошлатий огузок…
— Н-н-ну?
— Не розумію, чи він приховував свої здібності, чи…
— Ну???
— Мій електраторе, полонена тварина якимсь незбагненим чином відчинила люк радіаційного карцеру, знайшла вихід на експериментально-лабораторний ярус, потім, наче пластмасових ляльок, розкидала моїх підлеглих і…
- І?
— Ексцеленц, хатня тварина цього в‘язня, — величезна ступня командора гидливо доторкнулась до скоцюбленого тіла, — захопила свій апарат і погрожує висадити його, якщо…
— Якщо?
— Якщо його господар за півгодини не буде доставлений до нього на борт.
Дарт Вейдер, заклавши руки за спину, розвернувся до фіолетової сфери Хота, яку вже не застили жодні сторонні деталі. Ескадронники, що знову було нахилились над Кременчуком, застигли, очікуючи нового наказу.
— Командоре, — кинув електратор не обертаючись, — за останній час ти припустився вже декількох грубих помилок. Що з тобою, командоре? Кортить відпочити квартирмейстером на Хоті?
— Мій ексцеленц…
— Мовч-ч-чати!!! — його ексцеленц був розлючений не на жарт. — На Х-хот!.. Молодш-ш-шим унтердартом!.. Механіком „супераш-ш-шок”!
Зловісне шипіння припинилось так саме раптово, так і розпочалося.
— Дивно, — мовив Дарт Вейдер, повертаючись до командора, але дивлячись на тіло, що ще смикалося біля його ніг, — я все зрозумів, але дуже дивно… Нанороботи не можуть переходити від однієї колонії до іншої. Цим порушується фундаментальний закон розвитку для збереження власної організації. Закон збереження власного космосу порушується! Так, ці бранці дивують мене все більше й більше. А тебе, командоре?
Ведж Антілесс залишався непорушним, мов чорний стрімчак.
— Не зроз-з-зумів, — невдоволено видихнув електратор, — нічого ти не зрозумів. Цей виродок віддав — передав? переслав? — свою наноколонію отій тварині, аби вдесятиріти її сили й захопити їхню „тарілку”. Нечуваний випадок!
Командор Розбійного Ескадрону продовжував мовчати, не наважуючись перервати розмірковування електратора.
— Кажеш, висадити погрожує? — повернувся нарешті електратор до командора. — Просто всередині Зорі Смерті? Непорядок. Доставте оце… оте… Коротше, з‘єднайте отих змовників, якщо вони так хочуть. Врешті решт, це той випадок, коли дві одиниці разом слабкіші, ніж порізно.
Завмерлі ескадронники знову заворушились, підхоплюючи камуфляжний лантух та й тягнучи його до виходу з Зали Контролю Хоту. Опісля того, як вони зникли в напівтемряві ліфтового порталу, електратор крутнувся на місці, даючи волю почуттям. Темно-фіолетовий плащ віялом здійнявся в повітрі, оголюючи білий підбор та чорний панцир, в якій було закуте те, що мало назву „Дарт Вейдер”.
Ведж Антілесс віддав честь і теж було крутнувся на місці, коли його зупинив шиплячий голос:
— Почекай, командоре, я піду з тобою.
Так і пішли: попереду ескадронники з тілом Кременчука на руках, за ними — мовчазний електратор, а замикав процесію триметровий стрімчак командора Розбійного Ескадрону. Загалом, з боку складалося цілковите враження того, що войовничі мешканці цього світу урочисто проводжають в останню путь свого бойового побратима.
Побратим зник у відчиненій пащі шлюзової камери „Софії”, а за мить звідти з‘явились усі ті служиві, що затягнули капітана туди, поклавши тіло на жорстку долівку. Почулося легесеньке дзижчання і опуклий сріблястий люк відрізав його від неонового простору експериментально-лабораторного ярусу Зорі Смерті.
Електратор похмуро спостерігав за цим дійством, а потім повільно повернувся до Веджа Антілесса, явно збираючись щось сказати йому, але в цю мить навколишній неон вибухнув виском потужних сирен. Дарт Вейдер аж скам‘янів на напівоберту.
— Увага! Увага! — вигулькнуло з тоскного голосіння. — Рядовому складу ескадронів п‘ять, вісім та одинадцять в аварійному порядку піднятись до виходу з Головного Порталу. Апаратам Розбійного Ескадрону „Супер-Додонна/Бліссекс” борти номер один дріб два, один дріб п‘ять та один дріб дев‘ять зайняти бойові позиції на вході до Головного Порталу. Ситуація один. Ситуація один. Проникнення противника до шлюзів Зорі Смерті. Повторюю…
Ведж Антілесс крижанів чорним айсбергом, явно прислухаючись до чогось всередині себе. Тіло Дарт Вейдера обережно зайняло врівноважене положення.
— Що там? — спитало.
Командор через силу відірвався від систем внутрішнього зв‘язку.
— Екселенц, — кахикнув, — прошу дозволу покинути вас.
— Що трапилось?
Виття сирен ставало просто нестерпним.
— Мій електраторе! „Супер-Додонна/Бліссекс” борт два нуля тринадцять, яка була надіслана згідно вашого наказу на ревізію законсервованої бази „Луна”, опісля повернення й входження до Головного Порталу Зорі Смерті… Гм… Опісля входження борт розстріляв декілька кораблів, що в той час знаходились там…