Капітан космічного плавання
- Автор: Кацай Олексій
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Капітан космічного плавання». Краткое содержание книги:
Намагаючись відірватися від погоні, земляни випадково виходять за межі Сонячної системи і опиняються на планеті Пірр, яка дивним чином нагадує певний варіант розвитку світу, описаного Гаррі Гаррісоном в повісті «Неприборкана планета». Саме тут блукальців наздоганяють їхні переслідувачі, рятуючись від яких і водночас рятуючи піррянина Нксу, земляни втікають до іншої зірки.
Але знову й знову затяті нападники відшукують їхній апарат. Тікаючи від них, випробуючи безліч пригод на різних планетах та остаточно заблукавши у Всесвіті, земляни, врешті решт, втрапляють до світу, біля якого Ігор Норильцєв гине, захищаючи своїх супутників, а бомжиха Рибачка Сонька виявляється не зовсім бомжихою…
— Щ-щ-що-о-о-о!?!
— …подвійним залпом гармат вивалив перегородку екваторіального ярусу і, вочевидь, має намір розпочати пересування просто вздовж меридіональних ребер.
— Та вони що там, оскаженіли?! Хто на борту?
На мить здалося, що триметровий стрімчак поплив, наче кавалок розплавленого парафіну.
— Мій… Мій електраторе! За останніми даними „суперашкою” керує отой гудець з подругою, яких ви нещодавно запроторили на Хот.
Ситуація набула крихкої стабільності, але Богдан розумів, що тривалого часу на це вона не матиме. Врешті решт, електратору легше було таки знищити „Софію”, ніж очікувати, поки вона сама знищить Зорю Смерті. А до цього, за логікою розвитку подій, і мало йтися.
Втім, про це, здається, ніхто ще не здогадувався, окрім Кременчука та Дарт Вейдера. Вивчили вони одне одного, врешті решт, непогано.
Диск апарата завмер посеред зали біля екран-щита головного реактора, куди їх доставили на вимогу Богдана.
— В тебе що, дах поїхав? — скривився тоді Норильцєв. — До космосу виходу вимагай!
— А далі? — пирхнув капітан, метляючи головою убік виваленого тунелю, що його проробила в станції захоплена „суперашка”: крізь нього можна було побачити грань одного з трикутників, які стягувалися до місця конфлікту. — Далі що? Далеко тобі піти дозволять?
— А від реактору куди ти підеш? До чого тут реактор?
— Шантажувати цих лохів станемо, — відповів тоді Богдан, внутрішньо розуміючи, що про шантажування вже можна забути. Але про це ще не знав навіть Дарт Вейдер.
Ех, якого біса дітлашня ця з Хоту втекла! В Богдана ж такий план був гарний! Зовсім непоганий план був. Що ж воно тепер робити?…
— А далі, Ігре? — спитав Нкса, не в змозі відірватися від свого, наново знайденого, друга.
— Далі? Далі, як отой робот-пилосос зняв наглядачки й з Соні, вона запропонувала вибух на базі влаштувати й на реакцію подивитись. Не вірила Соня, що базу взагалі без нагляду залишили.
— Не вірила, — сумно підтвердила Такаманохара, занепокоєно спостерігаючи за капітаном. Не подобався їй чомусь капітан.
— Правильно не вірила, — схвалив Зоребор. — Через півгодини опісля вибуху „суперашка” з‘явилась. Р2Д2 з нею зв‘язався, сісти запропонував для роз‘яснення ситуації. Тож далі все було справою техніки.
— Якої техніки, Ігре?
— А найпримітивнішої. Ескадронника ми втрьох знешкодили. Він випадково під струмінь плазми втрапив корабля, що стартонув зненацька. На автоматиці. Аж гай зашумів. Ми до нього й наглядачки свої закинули, а самі слідом на „суперашці” відправились. Правда, Р2Д2?
— Фьють! — задоволено свиснув той, підкочуючись впритул до крісла, в якому влаштувався Норильцєв. Ртутна рука його поблискувала в тьмяному освітленні рубки і від цього складувалось враження кіношної нереальності цієї картини.
„Та де вона в біса, реальність?! — злісно подумав Кременчук. — Нема її, реальності і ніколи не було. В житті реальна лише смерть, все інше так, похідне від неї. І невдовзі, здається, усі ми в цьому впевнимось”.
Тіло в нього ще пекло й поколювало тисячами голок. Відчуття було доволі неприємне, але… Але, як розумів капітан, якби його протримали вдалі від Нкси ще з десяток хвилин, то він її, смерть, взнав би набагато скоріше. Чи вже взнав? З огляду на нерозрізненість поки що реальності та її протилежності, питання було суто риторичне.
В шиплячому голосі Дарт Вейдера риторичність була геть відсутня.
— Ну, щ-щ-що? — видихнув він з мікрофонів зовнішнього зв‘язку. — Виріш-ш-ш-шили? Термін збігає, капітане. Я був кращої думки про ваші розумові здібності. Ви ж самі загнали себе в пастку і знаєте про це.
Капітан знав. І, здається, дещо знала й ще одна істота.
— А він правий, Кременчуку, — болісно й ледь презирливо скривився Норильцєв. І враз стало видно, що розмова з Нксою ані трохи не відволікла його від інших думок. — Правий, кажу, електратор. Знову ти, капітане, намудрагелів. Казав же, треба було до відкритого космосу пробиватися. Та й нам не треба було вимагати повернення на „Софію”. Треба було „суперашку” утримувати. Двома кораблями більше б наворочали.
— Наворочали!.. Двома!.. До відкритого!.. — внутрішньо ледь не заплакав Богдан. Зовні ж його обличчя виражало лють та презирство. — Треба було спочатку мене попередити, ніж в це осине кубло лізти!
— Яким чином попередити, капітане? — дуже тихо спитала Такаманохара і Богдан відчув пекучий сором, який полум‘яним кольором розпочав заливати його щоки.
Цей сором ставав ще пекучішим при згадці про те, як він недобре думав про своїх товаришів, чим дозволив електратору розвести його, як останнього дурня. Саме через це капітан впритул нахилився до екрану, залишаючись віч-на-віч з Дартом Вейдером, який, пихато схрестивши руки на грудях, завмер метрах в двадцяти від „Софії”. В порівнянні з розмірами апарату та реакторної зали він здавався мікроскопічно малим. Зловісності, втім, в його вбранні та голосі від цього не меншало.
— Електраторе, — гаряче дихнув Кременчук, — звір, загнаний в клітку, має звичку огризатися.
— Огризайтеся, — ледь знизав плечима електратор. — Те, що ви здатні до суїциду, я вже помітив. Ви, мабуть, некрофіл, капітане. Що ж стосується ваших друзів, то я поки що в цьому не певен.
— Про що це він? — прошурхотіла над вухом Богдана Сонька, але той лише відмахнувся від неї.
— Не певний? А ти подумай, електраторе. Добре подумай про те, що друзі мої проміняли скотське, хоча й сите, животіння на Хоті на смертельний ризик всередині твоєї клятої Зорі Смерті.
— От саме тому я й вважаю, що ви усі небезпечні для мого Всесвіту. І саме тому максимум за годину ви будете знищені просто в реакторі. Самі напросилися. Втім, ще є варіанти і ви, капітане, знаєте про них.
— От тільки в тебе, виродку, жодного варіанту не залишилось, — почувся гучний, трохи викривлений мікрофонами, голос Зоребора і Богдан налякано обернувся, зустрічаючись з так само наляканим поглядом Такаманохари. Норильцєва в рубці не було.
На екрані гратчаста пащека електратора хитнулась і почала повертатись кудись убік. Кременчук лихоманково заграв сенсорами на пульті, збільшуючи загальний сектор огляду для зовнішніх об‘єктивів.
За мить зловісна постать Дарт Вейдера знову перетворилась на лялькову, а з лівого боку до неї наближався…
— Норильцєве! — рявкнув капітан. — Матір твою в печінку, швидко на борт! На борт повертайся, кажу!!!
Гнучка юнацька постать тьмяно виблискувала кольчугою вже в декількох метрах від електратора. А той спокійно дивився і на неї, і на загрозливо здійняту металеву руку, і на короткий меч, протягнутий до нього іншою, живою, рукою.
— Норильцєве!
— Зореборе!.. Ігре!.. Фьють, фьють!..
— Ексцеленц!!! — перекрив увесь цей галас рев динаміків. — Я йду!
— С-с-спокійно, Антілес-с-се, — прошипіло у відповідь. — Наказую нікому не наближатися до реактору. Це справа Електратора — рятувати свою Електоральну Імперію. Вс-с-сім спокійно!
— Оце вірно, — голос Зоребора аж дзвенів від напруги. — Всім спокійно і нікому до нас не наближатись! Бо я цього електрика хрінового на дроти пошинкую, якщо хтось наблизиться. Тільки електрони пострибають!
Дві постаті непорушно завмерли в двох метрах одна від одної.
— Пострибають, пострибають електрони, — хрипко-механічно зареготав Дарт Вейдер. — Це ти, юначе, гарно вигадав.
— Звісно, що гарно. А ще гарніше буде, якщо ти зараз накажеш гопникам своїм випустити „Софію” до відкритого космосу. А сам, спокійнісінько так, зайдеш на борт апарата.
— Який вигадливий молодик!
— Слухай-но ти, електрообмотка недокручена, я з тобою не жартую. Ти на лаштунки свої не сподівайся. Бо беззбройний ти зараз і якщо гадаєш, що шолом твій кебу твою від меча мого врятує, то…
„От дурень!” — смикнувся біля екранів Кременчук, а Дарт Вейдер зненацька крутнувся на місці, подув повітря здійняв полу його темно-лілового плаща і… І Богдан нарешті згадав, про що нагадує йому отой коротесенький кийок, що був приторочений до пояса електратора.
Але робити щось було вже запізно. Бо кийок на млі ока опинився в руці Дарта Вейдера і враз перетворився на рукоять довгого меча з каламутно-фіолетовим, напівпрозорим лезом. Кіношна лазерна зброя із „Зоряних воєн” набула цілковитої і загрозливої реальності.