Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
Господар замку, високий сивий чоловік, був відставний банкір з Атланти. У його вимові чувся м'який південний акцент. І він, і його молода дружина-шведка, здавалося, щиро раділи нагоді побачити мене в себе. Виявилося, що вони святкують п'ятнадцяту річницю свого шлюбу. Якби серед гостей була Діді, вона б їм висловила все, що думає про їхнє подружжя.
У залі панувала атмосфера здорових веселощів і щирого прагнення заприятелювати з незнайомцями. Прислухаючись до розмов, я не чув жодних спроб нищення чиїхось репутацій. Цікаво, де ці ділові, заклопотані люди встигають так чудово засмагнути? Я не задавав нікому ніяких запитань, і ніхто в свою чергу не цікавився моїми справами.
Подивляючись на бездоганно вдягнених чоловіків і прекрасних жінок, я ще раз відчув обгрунтованість аргументів Фабіана на користь багатства. Якщо в цьому середовищі й існували ревнощі, сварки, протиріччя, вони були добре приховані, в усякому разі від мене. На перший погляд, тут зібралася весела компанія добрих приятелів, застрахованих від будь-яких невдач, не знайомих з дрібною метушнею. Сидячи поруч з Юніс, яка у своїй шовковій сукні вирізнялася навіть з-посеред цих вишуканих красунь, я подивився на неї стороннім поглядом. Тоді потиснув під столом її руку і дістав у відповідь теплу, звабливу усмішку.
Розмова за нашим столом торкалась усього потроху: розповідали звичні для таких місць анекдоти про поламані ноги, критикували вистави паризьких, лондонських і нью-йоркських театрів, обговорювали нові фільми. Звідусіль чулися різні мови — товариство було інтернаціональне.
Я не бачив жодної п'єси й більшості фільмів, про які говорилося, тому мовчав, час від часу перешіптуючись з Юніс, яка, знаючи всі театри Лондона і Парижа, сміливо й дотепно характеризувала їх. До її думки всі уважно прислухалися. Лілі сиділа за іншим столиком, отже, Юніс мала більшу свободу і була впевненіша в собі. Виявилося, що свого часу вона хотіла стати акторкою і навіть навчалася в Королівській академії драматичного мистецтва. Дівчина викликала в мене дедалі більшу зацікавленість. Якщо вона не розповіла мені досі про такий важливий факт у її житті, скільки ще цікавого зможу я дізнатися про неї?
Під час десерту, на який подали лимонний шербет у шампанському, розмова звернула на політику. (Я потай підрахував, що вечеря обійшлася господарям щонайменше в дві тисячі доларів, але потім мені стало соромно своїх думок.) З чоловіків за нашим столиком сиділи гладкий американець років п'ятдесяти, який очолював страхову компанію, французький мистецтвознавець з гострою темною борідкою і кремезний англійський банкір. Усі три джентльмени спокійним тоном, але досить гостро засуджували уряди власних країн.
Я весь час мовчав і тільки кивав головою на знак згоди з їхніми словами, показуючи, ніби і я тут не зайвий. Я боявся говорити, щоб якимсь необережним словом не виказати, що я зайда з нижчих класів, який, на їхню думку, мабуть, може уособлювати собою революцію.
Після вечері у великому залі на першому поверсі почалися танці. Юніс, яка страшенно любила танцювати, літала від одного кавалера до іншого, а я стояв біля бару, пив, поглядав на годинник і почував себе нещасним і приниженим. Я ніколи не вмів добре танцювати, не полюбляв подібних розваг і тим більше не хотів соромитись перед цими людьми, які кружляли по залу так, ніби вивчали наймодніші танці у спеціальних школах. Я вже збирався непомітно вислизнути звідти й податись до свого готелю, коли Юніс покинула партнера й підійшла до мене.
— Ніжне Серце,— сказала вона милим голоском.— Вам, я бачу, не дуже весело?
— Не дуже.
— Вибачте мені. Може, підемо додому?
— Я саме збирався. Але вас це ні до чого не зобов'язує.
— Не вдавайте з себе жертву, Ніжне Серце. Ненавиджу жертви. До того ж я вже натанцювалася донесхочу.— Вона взяла мене за руку.— Ходімо.— І повела із залу, тримаючись далі від Лілі. Потім ми вдяглися й пішли, ні з ким не попрощавшись.
Ми йшли засніженою стежкою, ніч була холодна, і сніг рипів під ногами. Відійшовши ярдів двісті, коли замок позад нас обернувся на маленький вогник серед ночі, ми несподівано для себе зупинилися, поглянули одне на одного й поцілувалися. Один раз. Потім не кваплячись побрели до готелю.