ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
Без контексту бракує багатьох сигналів, на які покладається Google, як-от посилання на структуру. Хоч Facebook використовує ті самі методи, інфраструктура й бізнес-процеси мережі в роботі з контентом суттєво відрізняються від ґуґлівських. Саме тому Facebook покладає надії на «спільноту». Чи зможуть користувачі, яких налічується понад мільярд, стерегти сайт, якщо матимуть для цього інструменти? У червні 2015 року компанія Facebook подала заявку на патент «Система й методи ідентифікації сумнівного контенту», де визначила свій підхід до ксенофобських коментарів, порнографії і знущань: користувачі мають повідомляти про такі випадки, але важливі додаткові сигнали, які допоможуть оцінювати не тільки повідомлення, а й дописувачів254. Методи, описані в заявці на патент, доцільні й для боротьби з фейками.
У другому пості на цю тему Марк Цукерберґ детальніше розповів про нову систему Facebook, яка дасть змогу користувачам повідомляти про фейки, допоможе співпрацювати з організаціями, які встановлюють достовірність фактів, а можливо навіть супроводжувати застереженнями новини, позначені фактчекерами чи кимось зі спільноти255. Марк також наголосив: найважливіше, що має зробити Facebook, — «класифікувати дезінформацію. Це означає, що потрібні кращі технічні системи, які виявлятимуть фальшивий контент швидше за користувачів». До того ж Марк повідомив, що компанія Facebook удосконалила алгоритми, які добирають «схожі статті» до посилань у новинній стрічці.
Алгоритми справді треба постійно «навчати», бо швидкість, з якою контент поширюється в соціальній мережі, грає не на користь фактчекерів. Останні виконують роботу не в доповненій реальності. Одна фейкова новина зародилася на Twitter, коли прихильник Трампа Ерік Такер запостив фотографію чартерних автобусів в Остіні, що в штаті Техас. Такер припустив, що команда Клінтон переправляє ними протестувальників напередодні виступу Трампа з промовою. У Такера було всього 40 фоловерів, і він видалив пост, щойно довідався, що автобуси чекали на відвідувачів заходу IT-компанії Tableau. Однак фотографія розійшлася в інтернеті: нею поділилися 16 тисяч разів на твітері і 350 тисяч разів на фейсбуку256. Такер позначив твіт гештегами #фейкпротести #Трамп2016 #Остін, щоб повідомлення прочитали люди, які цікавляться відповідними темами.
Новину підхопив Reddit, блоги правого спрямування, а потім і мейнстримні ЗМІ. Сам Дональд Трамп написав твіт на тему «професійних протестувальників», чим додав оливи у вогонь. Такер геть не очікував такої бурхливої реакції. Проте люди, які поширюють фейкові новини, вміють викликати резонанс. Користуючись спеціальними програмами, вони виявляють, яка інформація приверне найбільшу увагу, поширюють її та сприяють стрімкій популярності фейків. З огляду на те, як швидко нині поширюються топ-новини, навіть професійні журналісти користуються автоматичним моніторингом соцмереж, щоб миттєво знаходити популярні теми і передруковувати новини257. Звісно, при цьому факти ніхто ретельно не перевіряє, а от раніше саме перевірки вирізняли мейнстримні ЗМІ.
До того часу, як небайдужі користувачі або фактчекери позначать фальшивий контент, мільйони людей прочитають його і «розшарять» сотні тисяч разів. Зазвичай подальше оскарження новин уже ні до чого. Такер видалив твіт пізно ввечері того самого дня, коли опублікував, і замінив на другий, де через усю фотографію написав «Хибно»258. Той допис ретвітнули всього 29 разів, а оригінальний — 16 тисяч разів. Пригадується, моя мама часто казала: «Брехня півсвіту облетить, поки правда зав’язує шнурівки».
Останнім часом Google, Facebook та інші ресурси запроваджують корисну практику — маркування сумнівних матеріалів. Це дієво, адже новина поширюється з маркуванням (щоправда, лише коли це зроблено, перш ніж новина розійшлася в інтернеті). Та є нюанси: ніщо не заважає сайту з політичних міркувань чи заради фінансової вигоди створити нову версію того самого фальшивого матеріалу. Як боротися? Уся надія на алгоритмічних джинів, які «вб’ють крота».
Користувачам теж нелегко розрізнити правду й неправду, та й сприймати сигнали мереж про джерела інформації. Згідно зі Стенфордським дослідженням, лише 25 відсотків старшокласників звертають увагу на синє маркування, яким Facebook і Twitter позначають перевірені акаунти259. То що ж тоді дадуть маркування фейкових новин?
Важливо розуміти, що пошуковики й соціальні мережі — це поле бою в онлайн-війні. Агресори використовують інструменти, які колись розробили рекламники — щоб відстежувати активність клієнтів; а згодом шахраї і спамери — щоб обходити систему й примножувати прибутки. Напередодні президентських виборів у США дошкуляла не тільки дезінформаційна атака в соціальних мережах, яку фінансували росіяни. У команди Трампа був Project Alamo, щоб поширювати дезінформацію й знеохочувати виборців Клінтон іти на дільниці. Діяльність передвиборчого штабу в соціальних мережах очолював Бред Парскаль, який назвав пости Project Alamo «чорними». Пости були приватними — адресувалися виключно цільовій аудиторії. За словами Парскаля, «їх мали бачити тільки люди, для яких ми то все писали»260.