ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

На скількох джерелах ґрунтується матеріал? Цим сигналом звик­ли послуговуватися журналісти за часів, коли правдива інформація відігравала ключову роль в інформаційному просторі. Хай би яка скандальна, будь-яка новина не може базуватися на одному джерелі. Пошук різноманітних джерел, що підтверджують інформацію, — ідеальне завдання для комп’ютерів. Алгоритми можуть швидко знаходити численні згадки на одну тему, а також визначати: які пуб­лікації з’явилися першими; які публікації дублюють інформацію; як давно створили сайт або акаунт, звідки розміщено публікацію; як часто джерела публікують схожі пости; ба більше — звідки опубліковано ці пости.

Споживачі онлайн-контенту навряд чи привчаться так робити. Мало хто шукає інших версій події, коли читає матеріал, що підтверджує його/її стереотипи. Одна з моїх сестер написала мені, що в штаті Каліфорнія «легалізують дитячу проституцію», після того, як прочитала відповідний матеріал у Washington Examiner270. «Ось чому нормальні люди не люблять Каліфорнію», — писала сестра. Я ознайомився з текстом нового закону, а також з критичними відгуками в інших виданнях. Насправді в каліфорнійському законі йшлося про таке: особи до 18-ти років, піймані на проституції, не вважаються злочинцями, але можуть бути заарештовані й узяті на піклування суду. Спираючись на інформацію з першоджерела, алгоритм може порівнювати висновки або різні версії однієї події з оригіналом та сповіщати про невідповідності.

Користувачі охоче діляться контентом, який підтверджує їхні стереотипи і підкріплює аргументи, а також активно клікають і лайкають. Виконавчий директор компанії Betaworks Джон Бортвік описав поведінку споживачів, яка сприяє поширенню фейкових новин: «Несумлінні ЗМІ користаються з того, що новинні стрічки формуються в реальному часі і читаються поза контекстом. Побачивши твіт із невідомого сайту з провокаційним заголовком, а може, й з інфографікою, користувач поспішає ретвітнути. Може, користувач планує прочитати новину пізніше; може, просто хоче твітнути щось цікаве й виявити активність у мережі; може, знає видання, а може — ні...»271. Facebook і Twitter могли б втрутитися в небажаний процес за допомогою елементарного алгоритму, що запитує: «Схоже, ви не ознайомилися з інформацією. Упевнені, що хочете поділитися посиланням?».

Завжди чітко дотримуючись правил, алгоритми помічають те, що лишається поза увагою людей. На початку цього розділу я згадував колонку Керол Кедвалладр про сайти, які пошуковик Google видає на запит про Голокост. У кінці наступної критичної статті, де Кедвалладр розповіла, як понизити рейтинг недоцільних сайтів, оплативши кілька цільових рекламних оголошень, наводилася цитата Денні Саллівана — гуру в галузі пошукових систем. За словами Саллівана, Google змінив алгоритм, щоб «надавати перевагу радше популярним джерелам, ніж авторитетним. Адже так Google більше заробляє»272.