ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
Керівництво Facebook переконане, що контроль над фейковими новинами — відповідальність радше користувачів, ніж платформи. Відповідно компанія й відреагувала на кризову ситуацію. Марк написав: «Ми вже працюємо над інструментом, який дозволить нашій спільноті маркувати неправдиві повідомлення і фейкові новини, але ще багато можна зробити. Ми досягли прогресу і продовжуємо працювати, щоб удосконалюватися». Гадаю, це вже непогано.
Цукерберґ наголосив, що соцмережу повинні охороняти користувачі: «Упевнений, ми знайдемо інструменти, щоб спільнота підказувала нам, чи вартий уваги той чи інший контент. Та, на мою думку, нам треба обережно підходити до ролі арбітрів правди». Він також слушно зазначив: «...визначити “правду” — нелегко. На нісенітниці можна не зважати, але більша частина контенту, зокрема з мейнстримних джерел, має достовірну основу: лише деякі подробиці перекручують або взагалі викидають. Натомість у багатьох новинах, заснованих виключно на фактах, висловлюються такі ідеї, що більшість читачів не погодяться з ними і позначать як хибні».
Для платформ Facebook і Google, які замислилися про свою відповідальність контролювати фейкові новини, річ не тільки в обережному підході. Йдеться також про правовий прецедент. Прийнятий у США 1998 року «Закон про авторське право цифрової доби» (DMCA) звільнив інтернет-провайдерів та інших онлайн-посередників від відповідальності за порушення авторського права. Аргумент такий: це нейтральні платформи, які лише дають користувачам можливість розміщувати будь-яку інформацію. Ці платформи — дошки, куди пересічні люди клеять оголошення, радше ніж видавці, які вирішують, що публікувати, а отже, несуть правову відповідальність. Власне, статус «нейтральних платформ» уможливлює інтернет-послуги. Без нього компанія Google була б відповідальною за кожне порушення авторського права лише через те, що включає в пошуковий індекс контент, який користувачі викладають онлайн. Так само Facebook, Twitter, YouTube чи WordPress відповідали б за будь-який неналежний матеріал користувачів. Такий правовий захист може поширюватися на інші види контенту, який викладають в інтернеті: це платформа для користувачів, а не провайдер контенту. Жодний онлайн-ресурс не хоче втрачати захисту.
Критики обурюються. Зокрема, Керол Кедвалладр нарікала, що сервіс Google Suggest автоматично доповнює запит «євреї — це...» (Jews are...) словом «зло» (Jews are evil)245. Перейшовши за цим запитом, Керол виявила перший заголовок: «Топ-10 причин, чому євреїв ненавидять» (Top 10 Major Reasons Why People Hate Jews). Третім на сторінці з результатами користувачі бачать неонацистський сайт Stormfront246. П’ятий, шостий, сьомий і десятий результати детально пояснюють, чому євреї — зло. Коли Керол ввела у пошуковий рядок «чи був Голо... (did the holo...), Google автоматично доповнив: «чи був Голокост насправді?» (did the Holocaust happen?); і вилізли посилання на сайти, де Голокост заперечується, а в топі знову сторінка Stormfront.
От що пропонує Керол: пошуковик Google повинен негайно припинити давати посилання на такі сторінки. «Бізнес-модель Google заснована на тому, що це нейтральна платформа. Чарівний алгоритм змахує чарівною паличкою і з’являються чарівні результати. Жодного грубого втручання людини — самі лише чари, — саркастично зауважила Керол у колонці для Guardian. — Google відчайдушно доводить, що є не медіакомпанією, а лише провайдером контенту, інформаційним посередником, на якого не поширюються правила медіа-простору. Та насправді це не що інше, як медіа-компанія»247.
Я розумію обурення Керол Кедвалладр, і згоден з її думкою, що Google, так само як усі ЗМІ, «формує і викривлює наше світосприйняття». Я згоден, що Google має щось вдіяти з такими результатами пошуку, адже багато проблем було вирішено заради якіснішої роботи пошуковика. Однак Керол не враховує масштабів Google, що вимагають вирішувати проблеми інакше.
Google, Facebook, Twitter та інші ресурси треба сприймати як нове явище, що не вписується в стару мапу. Вони працюють за іншими правилами і відмовляються регулювати контент через те, що змушені, а не через примхи чи небажання витрачатися.