ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
Доктор наук Джонатан Олбрайт, який спеціалізується на комунікаціях, проаналізував контент 300 новинних сайтів, що поширювали фейкові новини напередодні виборів 2016-го. Він дійшов висновку, що програми використовуються як мікроцільові інструменти: «Це пропагандистська машина, — писав він. — Людей назавжди захоплюють у полон і тримають на емоційному повідці»261.
«Полон» та «емоційний повідець» — не нові ідеї. Так працювали більшість засобів масової інформації за доби жовтої преси на початку ХХ століття. Із цими методами сотню років борються за допомогою журналістських стандартів, але піти в небуття їм не дали радіопередачі (а на телебаченні — Fox News). Соцмережі й рекламна бізнес-модель довели процес до логічного кінця.
Цільові кампанії в соціальних мережах, без сумніву, закріпляться в політиці. Онлайн-платформам — і загалом суспільству — доведеться навчитися виживати в новому середовищі. Кульмінація настане тоді, коли ми усвідомимо, що інструменти майстрів дезінформації й пропаганди не відрізняються від повсякденних інструментів великих компаній і рекламних агентств. Усе для того, щоб відстежувати діяльність клієнтів і маніпулювати ними. Не тільки політики зацікавлені у фейкових новинах. Ставки величезні, тому «гравці» готові на все, аби ошукати систему. Проблема зовсім не у Facebook.
Фейкові новини — найнеприємніший побічний ефект бізнес-моделі, на якій базується сучасна інтернет-економіка.
У кіберзлочинах ці інструменти — вже не просто неприємні, а незаконні. Російська бот-мережа, виявлена в грудні 2016 року, створювала відеоролики, які щодня приносили від трьох до п’яти мільйонів доларів рекламних прибутків. Замасковані під користувачів програми забезпечували фейкові перегляди відео262. Тож це війна не тільки з фейковими новинами. Зловмисники можуть створювати фейкових користувачів — віртуальних пішаків у битві кліків і лайків.
Коли шкідники маскують програми під користувачів, людям, що здійснюють нагляд у системі, не впоратися, бо атаки — надто швидкі й грандіозні. Саме тому боротися з фейками й фальсифікаціями в соціальних мережах треба за допомогою алгоритмів. Потрібно щось на зразок спам-фільтрів; не можна покладатися суто на користувачів чи інструменти традиційної журналістики.
Приблизно такою була ідея проекту DARPA Cyber Grand Challenge 2015–2016 років: розробка систем штучного інтелекту для пошуку й автоматичного патчингу вразливих місць у програмах, які айтішники не встигають виявляти. Проблема в тому, що дедалі більше кібератак — автоматизовані. Цифрові вороги знаходять лазівки швидше, ніж люди випускають патчі263.
Джон Лончбері, директор відділу інформаційних інновацій DARPA, розповів мені деякі подробиці Cyber Grand Challenge. Конкурентні системи з безліччю слабинок у безпеці мали виявити й пофіксити проблеми, перш ніж ними скористаються конкуренти. Одна з програм штучного інтелекту перевірила власний вихідний код, знайшла ще одне вразливе місце, окрім того, що навмисне заклали організатори проекту, і скористалася ним, щоб узяти під контроль другу систему. Третя система, яка спостерігала за атакою, діагностувала проблему і пофіксила свій вихідний код. Усе це відбулося за 20 хвилин.
Полковник Повітряних сил США Джон Бойд, якого називають «батьком F-16», розробив концепцію циклу СОРД, що передбачає чотири процеси: спостереження, орієнтацію, рішення й дію (англійською OODA). Концепція Бойда пояснює, чому в битвах оперативність важливіша за бойову потужність. Ворожі сторони оцінюють ситуацію, вирішують, що робити, а тоді діють. Той, хто думає швидше, може «розірвати цикл СОРД ворога» і завадити прийняттю рішення.
«Секрет успіху в тому, щоб приховати свої наміри. Противнику не вдається передбачити, що ви замислюєте, а ви тим часом точно вгадуєте його наміри, — захоплено писав Бойдів колега Гаррі Гіллакер. — Це означає, що треба діяти швидше, щоб орієнтуватися за мінливих умов, які заважають противникові підлаштовуватися, належно реагувати і зберігати пильність. Збитий із пантелику противник реагує на непевні, неоднозначні чи незрозумілі умови та дії надміру або, навпаки, недостатньо активно»264.