Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

І він скочувався зі свого віслюка, а коли його зі сміхом садили на місце, вигукував щось так само незрозуміле і… падав знову. Утім, на цьому віслюку годі було всидіти і кращому вершнику: віслюкові, вочевидь, здалося, що він бере участь у цирковій виставі, тож він усе намагався стати на задні ноги. Він робив чималі успіхи і згодом, певно, домігся б свого, але в нього під ногами раптом виросла чіпка виноградна лоза, що одразу ж викинула листя. На очах листя розпустилося, і серед зелених острівців з’явилися зелені тугі ґрона, що швидко наливалися соком. Люсі озирнулася — виноград не тільки обплутав ноги віслюку, а плівся вже всюди: не було навколо жодного дерева, що його б із голови до ніг не оповила виноградна лоза. Та що там дерева! Люсі підняла руку, аби відкинути з чола неслухняне пасмо, а відкинула… виноградне гілля. Віслюк був тепер увесь обплутаний виноградом від копит до кінчика хвоста, і навіть поміж вух у нього звисало щось зелене — приглядівшись, Люсі побачила, що то виноградне ґроно. Виноград тепер був і над головою, і під ногами, і попереду, і позаду — все навкруги було оповите лозою.

— Кому дарів сонця і лози?! Дари сонця і лози! — знов проказував своє товстун.

Усі простягнули руки до винограду. Такого винограду, як той, ви в житті не коштували, бо таким його ніколи не виростиш у теплиці. Величезні виноградини, тугі, мов повітряні кульки, самі лопались у роті, зрошуючи піднебіння солодкою прохолодою. Дівчаткам здавалося, що вони можуть їсти і їсти той виноград скільки завгодно, а його й справді було стільки, що можна було наїстися досхочу. До того ж, що вкрай важливо, не треба було дотримуватись так званих правил поведінки за столом. Та ніхто й не збирався їх дотримуватись: куди не кинь оком, усюди лише мокрі пальці, сік стікає підборіддям, а деінде й по бороді, з усіх боків чути нестримний сміх і той-таки приспів: «Ге-е-ей, хо-хо, гей!» Згодом дівчата згадали, що вже чули схожі співи раніше — це називають альпійським йодлем. Несподівано, в одну мить, усі відчули, що гра (чи що там воно було) скінчилась, а гравці, хто де, чи попадали на землю, чи завмерли, де стояли, та один за одним перевели погляд на Аслана.