Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

З усіх взаємин, що я хотіла підлатати, мої стосунки з сестрою були найважливіші. Я прагнула такого міцного зв’язку, щоб ми були найближчими подругами, щоби ЩОДНЯ зідзвонювалися, достеменно знали, що діється в житті одна одної, аж до смаку останньої скуштованої порції морозива. Враховуючи, скільки лайна ми вигребли разом, хіба не мали би бути нерозлийвода? Як Рейчел і Моніка, як Рорі та Лейн, як Тельма та Луїза? (Ну, може не як Тельма та Луїза, я не дуже точно пам’ятаю фабулу, але здається, вони уклали суїцидальний пакт після того, як одна з них когось замочила?) Коли мені виповнилося 27, а сестрі — 21, ми аж ніяк не були близькі. Її неможливо було видзвонити, й мене це неймовірно бісило (та візьми слухавку, Діано, я ж не бабця!), а в ті рідкісні дні, коли ми таки перетиналися, я якось несвідомо перетворювалася на впороте стерво. Зараз поясню.

Моя молодша сестра народилася за надзвичайних обставин. Вона з’явилася на двадцять шостому тижні, це зараз називається «глибоко недоношена дитина». Далекого 1991-го, в прадавні часи, коли курити в ресторанах іще не заборонили, а люди навіть не мали ІНТЕРНЕТУ, це називалося «смертний вирок». Вона важила трохи за 900 грамів. Була мацюпусінька. Буквально вміщалася на долоні. Коли мої батьки нарешті привезли її додому після чотирьох місяців інтенсивної терапії, п’ятирічна я заприсяглася захищати й дбати про нашу диво-малючку[40]. Бути її захисницею, боронити від нашого домашнього хаосу, ми мали поєднати наші сили і разом боротися з батьками й виступити проти цього страху Божого єдиним, неподільним фронтом. Аякже. Хотіла б я, щоб так і склалося. Натомість я була козою драною.

Вона пережила всі ці звичні сестринські вибрики (свавілля, обвинувачення щоразу, коли я сама лажала, страхітливі макіяжі та спроби витерти їх лляною олією, яку вона ненавиділа — кажу ж, звичний арсенал старшої сестри). А ще я була жахливо жорстока. Притискала крихітку до підлоги й випускала слину їй на лице або прикидалася мертвою, щоб її налякати. Вона змалечку відбивалася від моїх знущань. І то добряче. Я ніколи не забуду, як ми побилися так дико, що вона зірвала мені з шиї срібний ланцюжок. Я глянула в її червоне і мокре від сліз лице, а тоді на кулачок, з якого звисала розірвана прикраса. Оце молоток мала, подумала я.