Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Публицистика » Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю
Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю

Электронная книга - «Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю». Краткое содержание книги:

Сьогодні жінкам постійно доводиться перебувати у стресових умовах, коли їхня кар’єра й сім’я — на різних шальках терезів. Якою має бути справжня рівність? Як визначити пріоритети й досягти справедливості на ринку праці? Що мають знати компанії для успішної оптимізації людських ресурсів? Авторка досліджує, як потрібно змінити культуру трудових відносин, соціальну та державну політику, а також пояснює, чому питання балансу між роботою й особистим життям — болісна тема як для жінок, так і чоловіків.
1 ... 93 94 95 96 97 98 99 100 101 ... 119
Перейти на страницу:

Ми не обов’язково мусимо робити те, що роблять інші країни. Насправді деякі дані свідчать, що надто щедрі декретні виплати у Європі можуть образити амбітних жінкок. Клер Кейн Міллер зазначає у New York Times, що у Європі жінки{407} вдвічі рідше обій­мають керівні посади, ніж чоловіки. Тоді як у США жінки стають керівниками так часто, як і чоловіки. Ця невідповідність зумовлена комбінацією непередбачуваних наслідків довгої декретної відпустки{408}: жінки мусять відкласти свої амбіції, а працедавці можуть не захотіти взяти на керівні посади жінок дітородного віку через страх, що ті довго будуть відсутні.

Але ось що ми можемо зробити. Ми можемо скористатися нашим незмінним кредо: «Усі люди створені рівними». Це означає, що чоловіки та жінки — рівні, а робота, яку вони ділять між собою — заробляння грошей та піклування про рідних, — однаково важливі та однаково цінні. Також ми можемо дійти висновку, що турботливе суспільство — більш рівноправне суспільство.

Психологиня Керол Ґілліґан звертає увагу на те, що ми чуємо, як діти кричать «Тобі байдуже!»{409} так часто, як і «Це несправедливо!». «Тобі байдуже» — указує на страх самотності, який відчувають усі вразливі та залежні люди: молодь, старі, хворі та неповносправні. «Це несправедливо» — указує на страх перед тими, хто зловживає владою, хто може порушити правила на свою користь.

Подумайте, до чого це може призвести. Це значить, що не отримувати піклування та догляду — це така сама ознака нерівності, як і дискримінація. І в першому, і в другому випадку ті, що мають владу, можуть скористатися нею по відношенню до тих, хто її немає: до молоді, старих, хворих, неповносправних і до будь-кого іншого. «Це несправедливо» може означати{410} «Ти не бачиш або не чуєш мене, ти не даєш мені рівних прав чи поваги». «Тобі байдуже» може означати «Ти відмовився від мене у скрутну й вразливу хвилину, коли я не міг відстояти свою рівність зі співгромадянами».

Як американці, ми повинні пишатися, що ми ті, хто піклується. Хто піклується про свою країну та про одне одного. Хто пам’ятає, що наше минуле — це не просто історія сильних людей, які вирушили завойовувати країну можливостей, але й зведені стодоли, рої бджіл, спільні пасовиська, а також однокімнатні школи. Хто розуміє, що ми можемо змагатися, як нація, якщо ми пам’ятатимемо про піклування.

Ми можемо прорватися крізь сучасні глухі кути політики. Ми можемо віднайти себе наново, які і багато разів до цього. Ми можемо знову стати унікальними, не лише завдяки швидкості наших комп’ютерів та силі нашої армії, але завдяки міцності наших спільнот та якості нашого піклування.

Епілог

Багато в чому ця книжка — любовний лист до моєї сім’ї. Вона завжди була основою всього, що я роблю, і того, ким я є, і немає нічого дивного в тому, що ви зустрічали різних Слотерів та Моравсіксі на цих сторінках. За останні кілька років я навчилася дивитися на світ крізь подвійну призму змагання та піклування, я почала по-іншому дивитися на багатьох членів моєї родини з віднайденою повагою.

Протягом усього життя я гостро усвідомлювала, яка ж я щаслива бути народженою наприкінці 1950-х, а не на початку 1930-х, як моя мама, або 1900-х, як мої бабусі. Донедавна я дивилася на цих жінок і уявляла, ким вони могли би стати, якби мали можливості розвиватися, проте зараз я бачу їх — моїх праматерів — як тих, хто дав суспільству стільки ж користі, скільки і їхні чоловіки. Вони інвестували у свої сім’ї, вивчили та надихнули своїх дітей — синів і дочок — стати тими, ким вони стали, піклувалися про тих, хто цього потребував, — близьких і далеких родичів і решту. Сухою мовою соціології та економіки — вони були хранительками людського багатства. А емоційнішою риторикою — берегинями самого людства.

Моя бельгійська бабуся, Генріет Меделін Де Блютс Лімбощо одружилася з моїм дідусем, студентом-медиком, у 1932 році. Потім швидко народилися мої мама та дядько. Коли німці окупували Брюссель у травні 1940 року, дідусь відмовився здаватися з бельгійською армією, а тому приєднався до сил союзників у Дюнкерку та був евакуйований до Англії, де згодом приєднався до Спеціальної повітряної служби. Після дворічного життя під окупацією бабуся вирішила приєднатися до нього. У свої 34 вона була молодою привабливою і дуже категоричною жінкою. Так почалася шестимісячна історія, варта Голлівуда.

1 ... 93 94 95 96 97 98 99 100 101 ... 119
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)