Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю
- Автор: Слотер Анна-Марі
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7513-93-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю». Краткое содержание книги:
На похороні я розповідала про її любов до слів, про те, як її діти та онуки читали вірші ще з дитинства. Я завжди уявляла її чудовою професоркою з англійської філології. Або ж юристкою, яка з феноменальною пам’яттю до деталей могла б побудувати справу. Вона могла присісти поруч із будь-ким з Півдня, поставити кілька запитань — і з’ясувати історію його родоводу за останні два століття. Неспроможність скористатися цим талантом більш продуктивно, ніж просто «цілувати двоюрідних братів та сестер», — це класичний приклад поразки суспільства, коли воно не дозволяє жінкам реалізовувати весь свій потенціал.
Тому я завжди думала про життя Ма як про яскравий приклад нереалізованого потенціалу. Проте для мене, її єдиної онуки, вона була всім, чим тільки може бути бабуся. Я ношу її обручку з ініціалами ММХ на мізинці і щоразу згадую її, коли дивлюсь на неї. Коли я думаю про те, що її безумовна любов та незгасаюча підтримка стала частиною фундаменту, на якому постали мої власні досягнення, я ціную усе, що вона зробила, так само, як і шкодую про те, чого вона не зробила.
Я також змінила ставлення до кількох нинішніх членів моєї сім’ї. Після виходу у світ моєї статті мені написала близька подруга дитинства, що мій батько дуже відрізнявся від її батька, а також від усіх інших татів, яких ми тоді знали. Я написала татові імейл з подякою і спитала, мабуть, уперше: як так сталося, що він був таким прогресивним чоловіком у Вірджинії в 1960-х роках? Він відповів, що як судовий адвокат працював з великою кількістю розлучень і був свідком, як чоловіки йшли від дружин, залишаючи їх без засобів до існування. Тоді він заприсягся, що його донька ніколи не опиниться в такій ситуації.
Тому тепер я дивлюсь на свого тата по-іншому. Я розумію, що його підтримка моєї кар’єри прийшла не просто від гордості за мої досягнення, а від турботи, яку я завжди відчувала. Проте хай яким прогресивним він був, йому ніколи не спало б на думку виховати своїх синів — моїх братів — у традиціях піклування, як він виховав мене у традиціях змагання. Один із братів, Браян, — займається юридичною практикою, має чотирьох дітей та одружений на рівних правах з Джен, вона теж юристка. Джен після народження першої дитини вирішила працювати неповний робочий день, але Браян — дуже активний батько, який пояснює, що такий поділ праці більше пов’язаний із зароблянням грошей, ніж із бажанням. Мені ніколи не спало б на думку перед написанням цієї книжки, що Браян, можливо, хотів би працювати менше, аби мати змогу проводити більше часу зі своїми дітьми.
Раніше я також потрактувала б вибір Джен як бажання збавити оберти, бо рівень її кар’єрних амбіцій просто нижчий за мій. Я бачила її в ролі «матері, яка працює неповний робочий день» та одружена з чоловіком-професіоналом, що працює повний робочий день. Власне, саме так ринок праці класифікує мільйони жінок, які прийняли подібне рішення. Зараз я бачу її талановитою юристкою та керівником, яка на певному етапі свого життя вирішила більше зосередитися на сім’ї. Також я бачу користь, яку дає її вибір усім нам як суспільству. І коли цей шалено активний період виховання чотирьох дітей добіжить кінця, а це неминуче станеться, у неї ще буде років 15 активного робочого життя.
Сподіваюся, що після прочитання цієї книжки ви роззирнетеся довкола й по-іншому побачите світ, у якому є і члени вашої сім’ї. Передусім я сподіваюся, що ви зможете уявити інше та більш рівноправне життя своїх дітей. Коли я дивлюся на наших синів, до мого горла підступає клубок. Їм було дванадцять і десять, коли я поїхала у Вашингтон у 2009 році, зовсім ще хлопчики. Зараз важко звикнути, що це вже вищі за мене молодики, які мають власних друзів, плани та мрії. Вони вже на краю родинного гнізда. Це особливо болісний момент для мене особисто та найглибший страх для всіх синівських мам. Старший якось сказав: «Син є сином, поки не одружиться, а донька є донькою протягом усього свого життя». Хоча це не поширюється на моїх братів та невісток, я погоджуюсь, що це правда, і часто спостерігаю її серед друзів. Коли жінка застрягає у ролі доглядальниці сім’ї, вона, як правило, підтримує стосунки зі своїми батьками, братами чи сестрами значно тісніше, ніж із рідними свого чоловіка.