Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Алло!
О Боже! Той самий. Голос, який я чув годину тому в Голлівуді.
Людина, що колись кохала тебе.
Мабуть, я промовив це вголос.
У тій будці запала довга, очікувальна мовчанка, чути було тільки сиплувате дихання.
— Алло!
Мені наче у вухо стрельнули, потім у серце.
Тепер я знав, чий це голос.
— Господи! — мовив я хрипко. — То це ви!
Певне, ці мої слова поцілили йому просто в голову. Я почув, як він хапає ротом повітря й сипло видихає його.
— Будь ти проклятий! — закричав він. — Щоб ти згорів у пеклі!
Але слухавки не повісив. Просто кинув, неначе обпікшись, і вона зателіпалася на своєму зашморгу, постукуючи об стінку кабіни.
Поки я вискочив із будки, на помості вже не видно було ні душі. Там, де на мить зблиснуло світло, тепер стояла непроглядна темрява. Тільки клапті старих газет шелестіли на мостинах. І тоді я примусив себе пройти — не пробігти — довгі вісімдесят метрів до того другого телефону. Слухавка й досі погойдувалася на шнурі, стукаючись об холодне скло.
Я підніс її до вуха й послухав.
На тому кінці дроту, за сотні миль від мене, було чути цокання мого десятидоларового годинника з Міккі-Маусом, якого я покинув у тій будці.
Якщо пощастить і залишуся живий, подумав я, піду й вирятую Мауса.
Я повісив слухавку й повернувся, видивляючись на всі ті будиночки, хатини, крамнички, забиті павільйони з розвагами й запитуючи себе, чи здатен я вчинити щось відчайдушне.
І вчинив.
Я пройшов ще кроків двадцять до невеликої хатини й став перед нею, прислухаючись. Усередині хтось був, ворушився, — мабуть, одягався потемки, готуючись вислизнути з дому. Я чув шарудіння, сердитий шепіт, хтось тихенько бурмотів сам до себе щось ніби таке: де ж це шкарпетки, де черевики й де в біса поділася краватка? А може, то просто накочувалась під поміст припливна хвиля, несучи слова, яких ніхто ніколи не перевірить.
Бурмотіння змовкло. Мабуть, він відчув, що я стою за дверима. До мене долинув звук ходи. Я незграбно відступив, нараз усвідомивши, що руки у мене порожні. Не здогадався взяти як зброю бодай ціпка Генрі.
Двері рвучко відчинились.
Я вп’явся в них очима.
І, наче в потьмаренні, побачив воднораз дві картини.
На столику в глибині повитої сутінню кімнати — стосик жовтих, коричневих і червоних обгорток від хрустких батончиків, шоколадок «Кларк» і «Здорованів».
А потім…
Невеличку тінь і самого малого чоловічка, що дивився на мене безтямними очима, неначе щойно прокинувшись від сорокарічного сну.
А. Л. Шренк власною персоною.
Ворожбит на картах таро, френолог, самозваний психіатр, загальноприступний удень і вночі психолог, астролог, нумеролог, послідовник учення дзен, Фройда, Юнга і Цілковитий Невдаха стояв переді мною, застібаючи неслухняними пальцями гудзики сорочки й силкуючись розглядіти мене застиглими очима, чи то одурманений якимсь зіллям, чи то приголомшений моїм безглуздим зухвальством.
— Щоб ти згорів у пеклі, — спокійно промовив він знову. А тоді додав із несподіваною блідою усмішкою: — Заходьте.
— Ні, — прошепотів я. А потім повторив трохи голосніше: — Ні. Виходьте ви.
Цього разу вітер дув не туди чи, може, саме туди, куди треба.
Я аж заточився назад, та потім знову став рівно. О Боже, а як дув вітер в усі ті дні? Як я міг не відчути цього духу? Та ж із біса просто: у мене цілих десять днів був нежить. Я нічого не чув носом. Анічогісінько.
Я подумав про Генрі, з його завжди наставленим за вітром, завжди допитливим шнобелем, від якого й передавалась йому в душу ота дивовижна впевненість. Про кмітливого Генрі, що, переходячи о дев’ятій годині вечора невидиму вулицю, міг уловити дух заношеної сорочки й давно не праної спідньої білизни, який линув із другого боку вулиці, де саме скрадалася Смерть.
Я поглянув на Шренка й відчув, як тіпнулися мої ніздрі. Передусім дух поту — дух поразки. Потім дух сечі — дух ненависті. Які ще суміші запахів? Бутерброди з цибулею, нечищені зуби — дух занепаду. Усе те наринуло на мене воднораз, суцільною грозовою хмарою, повноводим потоком. І мене охопив такий млосний страх, наче я стояв на безлюдному березі перед гігантською, метрів на тридцять, хвилею, що ось-ось розтрощить мене. У роті пересохло, зате все тіло зросив холодний піт.
— Заходьте, — повторив А. Л. Шренк невпевнено.
На мить мені здалося, що зараз він позадкує, мов рак, і сховається у своїй норі. Але він перехопив мій швидкий погляд на телефон-автомат навпроти його хатини й на другу будку в кінці помосту, де цокав мій годинник з Міккі-Маусом, — і зрозумів. Та перш ніж він озвався знов, я гукнув у темряву: