Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
Одного разу, коли міс Офелія, завжди така скрупульозна, не знати вже й як забула в кімнаті ключ від комоду, вона застала таку сцену: спорудивши на голові височенний тюрбан з її найкращої індійської шалі, Топсі велично походжала перед дзеркалом.
— Топсі! — вигукувала міс Офелія, коли їй уривався всякий терпець.— Ну чому ти отаке витворяєш?
— Не знаю, пані... Мабуть, тому, що я погана!
— Просто не знаю, Топсі, що з тобою робити.
— Ой пані, та відшмагайте мене! От і та моя хазяйка завжди мене шмагала. А як не шмагати, то я й робити нічого не можу.
— Та не хочу я тебе шмагати, Топсі. Ти й так можеш добре все робити, тільки б забажала. Чому ж ти не бажаєш?
— Ой пані, я вже так звикла, щоб мене шмагали! Мабуть, воно мені корисне.
Часом міс Офелія вдавалася й до цього засобу. Топсі щоразу зчиняла страшенний крик — плакала, верещала, благала прощення,— а десь за півгодини, вмостившись, мов на сідалі, на бильцях веранди, оточена юрбою кухонної «молоді», зневажливо розповідала про недавню пригоду.
— Ну, міс Фелі й шмагає! Таким шмаганням і комара не приб’єш. Побачила б вона, як лупив з мене шкуру той хазяїн. От він у цьому ділі тямив!
Топсі дуже пишалася своїми гріхами та злочинствами і, очевидно, вважала їх за неабиякі чесноти.
— Гей ви, негри! — промовляла вона до своїх слухачів.— А знаєте, що всі ви грішники? Атож, геть усі як є! І білі люди теж грішники — так каже міс Фелі. Одначе негри, мабуть, гірші. Та ба, де вам братися до мене! Та моя хазяйка тільки те й робила, що лаяла мене. Мабуть, поганшої за мене нема в цілому світі!
За цими словами Топсі перекидалася через голову і, сяючи з утіхи, спиналася ще вище, видимо звеличена у власних очах»
По неділях міс Офелія з дуже поважним виглядом навчала Топсі молитов. Дівчинка мала дивовижну пам’ять і швидко заучувала їх, на превелике вдоволення своєї виховательки. .
— Невже ви гадаєте, що це дасть їй хоч якусь користь? — запитав Сен-Клер,
— Аякже, дітям воно завжди на користь,— відказала міс Офелія.
— Навіть коли вони їх не тямлять? — не вгавав Сен-Клер.
— До пори, звісно, не тямлять. А виростуть — і все зрозуміють.
— Щодо мене, то я й досі нічого не зрозумів,— сказав Сен-Клер,— хоч як ретельно ви мені їх утовкмачували змалечку.
— Ну, ви були здібним учнем, Огюстене. Я тоді покладала на вас чималі надії,— мовила міс Офелія.
— А тепер уже не покладаєте? — спитав Сен-Клер.
— Я б воліла, Огюстене, щоб ви були такий, як тоді, в дитинстві.
— Правду сказати, і я теж, сестрице,— мовив Сен-Клер.— Ну що. ж, навчайте Топсі далі. Може, з неї щось і вийде... Я більше вам не заважатиму, слово честі.
Міс Офелія дала знак, і Топсі, що протягом цієї розмови стояла, шанобливо згорнувши руки, незворушна, мов чорна статуя, знову взялася переказувати завчене. Сен-Клер сховався за газетою і сидів, аж поки вона скінчила. Все було гаразд, тільки вряди-годи Топсі чудно плутала важкі слова і, незважаючи на всі зусилля міс Офелії, вперто перекручувала їх по-своєму. Сен-Клер, хоча й пообіцяв сидіти тихо, дуже зловтішався з тих помилок, щоразу кликав Топсі до себе й задля розваги загадував їй знову проказувати перекручені Я місця, хоч як протестувала міс Офелія.
— Огюстене, як же я можу навчати дитину, коли ви таке робите? — докоряла вона.
— Ваша правда, я зробив недобре, більше не буду. Надто вже мені подобається, коли це кумедне мавпеня спотикається на тих словах!
— Але ж ви заохочуєте її до помилок.
— Ну то й що? Чи їй не однаково, як казати?
— Ви самі хотіли, щоб я виховала її як належить. Тож повинні пам’ятати, що вона розумна істота, і не впливати на неї зле.
— Ой лишенько! Та повинен, повинен... Але, як каже Топсі, я такий поганий!
В отакий приблизно спосіб і тривало виховання Топсі десь років зо два. Міс Офелія день у день терпіла її вибрики, мов напади якоїсь хронічної хвороби, і з часом навіть звикла до них, якот, буває, звикаєш до невралгії чи мігрені.
Що ж до Сен-Клера, то його ця дівчинка просто забавляла, як забавляють людей штуки папуги чи цуценяти. Коли Топсі за свої лихі витівки потрапляла в неласку у інших мешканців будинку, вона завжди шукала захисту біля його крісла, і Сен-Клер незмінно визволяв її з біди. Він часто давав дівчинці дрібні монетки, які вона витрачала на горіхи та цукерки і з безтурботною щедрістю обділяла всіх дітлахів у господі. Слід віддати Топсі належне: вона мала добру й великодушну вдачу, а Злою ставала лише тоді, коли мусила захищатися.
Отже, тепер Топсі введена в нашу оповідь і надалі час від часу з’являтиметься в ній поряд з іншими дійовими особами.