Хатина дядька Тома

— Добрі мої друзі,— сказав Джордж, насилу їх угамувавши,— та вам і не обов’язково мене покидати. В маєтку потрібно не менше робочих рук, ніж дотепер. Та й у домі без слуг не обійтися. Але тепер ви вільні люди, і за вашу роботу я призначу вам платню, таку, яку ми з вами умовимось. Зате якщо я заплутаюся в боргах чи помру,— адже всяке може статися,— ніхто не може забрати вас собі чи продати. Але я сподіваюся добре порядкувати в маєтку і з часом навчу вас користуватися з тих прав, що їх дав вам як вільним людям, бо на це таки, мабуть, потрібен деякий час. Сподіваюсь, н будете добрими учнями, а я постараюся бути вам добрим учителем.

Навколо почулися схвильовані вітання.

— І ще одне я хочу вам сказати,— мовив Джордж, перепиняючи той гомін.— Чи всі ви пам’ятаєте нашого доброго старого дядька Тома?

Джордж розповів, як помирав Том і що він просив переказати всім своїм товаришам. А тоді додав:

— І отам, над його могилою, друзі, я присягнувся, що ніколи в мене не буде жодного раба, якщо я матиму змогу дати йому волю; що нікому не доведеться через мене розлучатися з рідною домівкою та друзями й помирати десь на далекій плантації, як Том. Отож, радіючи із своєї волі, не забувайте, що ви завдячуєте її цьому доброму чоловікові, і віддайте йому дяку ласкою до його дружини та дітей. Думайте про свою волю щоразу, як бачите хатину дядька Тома, і, згадуючи його, завжди будьте чесні, вірні й людяні, як він!