Хатина дядька Тома

— Гаразд, я зроблю все, що зможу,— сказала міс Офелія.

Вона підступила до своєї нової підданиці з таким виглядом, наче наближалася до страшного чорного павука, не знаючи, чого від нього сподіватися.

— Вона страшенно брудна і майже гола—мовила вона.

— То відведіть її вниз і звеліть комусь, щоб Ії вимили й одягли.

Міс Офелія повела дівчинку до кухні.

— Не збагну я, куди це хазяїнові ще одна негритянка! — сказала Діна, неприязно озираючи дівчинку.— Ну, та в мене під ногами крутитись я їй не дозволю!

— Пхе! — гидливо мовили Роза і Джейн.— Хай не навертається нам на очі! і навіщо хазяїнові стільки цих брудних негрів — просто дивно!

— Хто б казав! Чи ти сама не така ж негритянка, міс Розо? — спалахнула Діна, якій здалося, що останні слова стосуються її.— Ти, мабуть, уявляєш собі, що ти біла. А насправді ні се ні те — ні біла ти ні чорна. Як на мене, то краще вже щось одне.

Міс Офелія зрозуміла, що в цьому таборі не знайдеться охочих вимити й одягнути новеньку, тож довелось

їй узятися до діла самій. Джейн знехотя й бридливо дечим їй допомагала.

Подробиці того туалету бездоглядної, занедбаної дитини — не для делікатних вух. А скільки ще людей на цьому світі мусять жити й помирати в таких умовах, що сама розповідь про них тяжко вразила б чутливу душу! Однак міс Офелія була жінка тверда й рішуча. Переборовши огиду, вона мужньо, не проминаючи жодної дрібниці, довела розпочату справу до кінця, хоч, як правду сказати, вигляд мала при цьому не дуже захоплений, бо найбільше, на що могли надихнути її високі принципи, було терпіння. Та коли вона побачила на спині та плечах дитини великі рубці й синяки — незгладні сліди вживаної щодо неї методи виховання,— серце її сповнилось жалю.