Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
Мір Офелія припинила цю багатонадійну розмову й підвелася. Позад неї, зіпершись на спинку стільця, стояв Сен-Клер.
— Маєте незасіяний лан, сестрице. Тут досить простору для ваших принципів, і виполювати майже нічого не доведеться.
Виховні принципи міс Офелії, як і всі інші її принципи, були сталі й чітко визначені. Такі принципи панували в Новій Англії у минулому столітті й збереглися дотепер лиш по віддалених і темних місцях, куди не сягнули залізниці. Коротко їх можна б висловити так; треба навчати дітей слухатися старших читати й шити, а коли вони брешуть — шмагати їх. Оце й усе, що міс Офелія знала про виховання, і з цими-от знаннями вона взялася виховувати малу дикунку.
Усі в домі вважали, що дівчинка належить міс Офелії. Отож, знаючи, що кухонна челядь поглядає на неї косо, міс Офелія визнала за краще обмежити місце виховних заходів своєю кімнатою. Певно, дехто з читачів, гідно оцінить її самопожертву, коли ми скажемо, що вона вирішила поступитися своїм незмінним правилом власноручно стелити собі постіль та прибирати в кімнаті й поклала на себе страдницький обов’язок навчити цього Топсі.
Почала вона з того, що другого ранку привела Топсі до себе в кімнату й стала урочисто втаємничувати її в мистецтво застеляння ліжка.
І от уявіть собі Топсі, вимиту й підстрижену,, вже без любих її серцю кісок, одягнену в чисте платтячко й накрохмалений фартушок, що сумирно стоїть перед міс Офелією з таким урочистим виглядом, наче прийшла на похорон.
— Дивись, Топсі, зараз я покажу тобі, як треба застеляти моє ліжко. Я люблю, щоб воно було охайне. Ти повинна навчитися робити все так, як я скажу.
— Еге ж, пані,— тяжко зітхнувши, озвалася Топсі з сумним та поважним виглядом.
— Ну, то дивись, Топсі. Ось рубець простирала. Отут лице, а тут спід. Затямила?
— Еге ж, пані,— відказала Топсі й знову зітхнула.
— Тепер дивись далі. Спіднім простиралом ти покриваєш валок під подушку — отак,— а потім рівненько підтикаєш край під перину — отак. Бачиш?
— Еге ж, пані,— мовила Топсі, зосереджено дивлячись на простирало.
— А верхнє простирало,— провадила далі міс Офелія»— треба стелити отак і добре підіткнути сюди—отак, вузьким краєм у ноги.
— Еге ж, пані,— знову підтакнула Топсі.
Та ми розкажемо й те, чого не бачила міс Офелія. Тим часом, як вона відвернулась, заклопотана своїми простиралами, її малолітня учениця примудрилася вхопити пару рукавичок та шовкову стрічку й спритно сховала їх у рукави. За мить вона знову стояла, як перед тим, сумирно згорнувши руки.
— А тепер, Топсі, подивимось, як це зробиш ти,—сказала міс Офелія і, стягнувши з ліжка простирала, сіла на стілець.
Топсі зосереджено і вправно зробила все, як хотіла міс Офелія: розрівняла простирала, розгладила кожну зморщечку, і все те з такою пильністю та дбайливістю, що її вчителька аж дивом дивувалася. Та вже наостанку за якимсь нещасливим порухом кінець стрічки вислизнув у неї з рукава. Міс Офелія враз помітила його й підскочила до дівчинки.
— Це що таке? Ах ти ж, погане дівчисько! Ти її вкрала!
Вона витягла стрічку з рукава Топсі, але дівчинка й оком не змигнула, тільки втупилася в неї з невинним подивом.
— Ой, та це ж стрічка міс Фелі, правда? Як же вона втрапила мені в рукав?
— Топсі, поганко, ану не бреши мені! Ти вкрала цю стрічку!
— Ой пані, та кажу ж вам, що ні! Я її оце тільки побачила.
— Топсі, — мовила міс Офелія,— хіба ти не знаєш, що брехати погано?
— Я ніколи не брешу, міс Фелі,— відказала Топсі з поважним і доброчесним виглядом.— Усе воно правда, що я оце сказала, чистісінька правда.
— Топсі, не бреши мені, а то я звелю тебе відшмагати.
— Ой пані, та шмагайте мене хоч цілий день, а я однак не скажу інакше! — мовила Топсі, заходячись плачем.— Я ніколи не бачила цієї стрічки, вона, мабуть, сама забилася мені в рукав. Мабуть, міс Фелі покинула її на ліжку, а вона заплуталася в простиралах, а тоді залізла мені в рукав.
Міс Офелію так обурила ця безсоромна брехня, що вона схопила дівчинку й добре труснула.
— Щоб ти не сміла мені брехати!
Від струсу з другого рукава на підлогу випали рукавички.
— Он воно як! — вигукнула міс Офелія.— Може, ти й тепер скажеш, що не брала стрічки?
Топсі призналася, що взяла рукавички, але крадіжку стрічки й далі заперечувала.
— Слухай, Топсі,— сказала міс Офелія,— якщо ти признаєшся в усьому, я не відшмагаю тебе.
Знаджена цією обіцянкою, Топсі визнала обидва гріхи й почала гірко каятись.
— А тепер скажи мені ось що. Вчора я дозволила тобі цілий день бігати по всьому дому, і ти напевне взяла ще якісь речі. Тож розкажи мені, що ти взяла, і я не стану тебе шмагати.