Хатина дядька Тома

— Як на мене, любий, то цьому лихові можна зарадити. Чому б нам не продати коней і одну з твоїх ферм, щоб розплатитися з боргами?

— Сміх та й годі, Емілі! Ти наймиліша жінка в цілому Кентуккі, а все ж тобі й невтямки, що ти нічого не розумієш у цих справах. І взагалі жінки нездатні їх розуміти.

— Але принаймні,— мовила місіс Шелбі,— ти міг би трохи пояснити мені своє становище. Ну, хоча б показати список усіх твоїх боргів і перелік того, що винні тобі інші. Може, я й допомогла б тобі щось заощадити.

— Ой Емілі, дай мені спокій! Не можу я напевне сказати. Я й сам лиш приблизно знаю, як стоять справи. Це тобі не Хлоїні пироги, що їх можна обміряти Г сяк і так. Кажу ж тобі, ти нічого в цьому не тямиш!

І містер Шелбі, не маючи іншого способу підкріпити свої слова, підвищив голос. То дуже зручний І переконливий доказ, коли чоловік обговорює справи з дружиною.

Місіс Шелбі зітхнула й на тому облишила розмову. Правду сказати, хоч вона, як цілком слушно зауважив її чоловік, була жінка, проте розум мала ясний і діяльний, а твердістю вдачі, безперечно, переважала самого містера Шелбі. Отож її пропозиція допомогти йому в справах була не така вже й безглузда, як то здавалося містерові Шелбі. Вона всім серцем прагнула додержати, слова, яке дала Томові й тітоньці Хлої, і скрушно зітхала, пригнічена марністю своїх спроб.

— То ти гадаєш, що ми ніяк не зможемо зібрати грошей на викуп? Бідолашна тітонька Хлоя! Вона ж так сподівається!

— Дуже жаль. Мабуть, я таки поквапився з тією обіцянкою. Хтозна, як усе воно буде, але краще б уже тепер сказати Хлої, щоб вона не сподівалася даремно. Десь за рік чи два Том матиме нову жінку, то нехай би й вона підшукала собі когось іншого.

— Містере Шелбі я завжди навчала своїх людей, що шлюб для них так само священний, як і для нас. Тож я й подумати не можу порадити таке Хлої...,Д ніколи не дозволю собі зрікатись, обіцянок, що їх дала цим нещасним створінням. Коли вже нема іншого способу дістати ці гроші, я зароблю їх уроками музики. Я певне що охочих знайдеться досить, і я здобуду потрібну суму власною працею.

— Невже ти принизишся до такого, Емілі? Ні, я цього не допущу.

— Принижуся? Не більше» ніж коли б зрадила довіру цих нещасних. Аж ніяк!

— Ну, ти завжди схильна розводити героїчність, Емілі,— сказав містер Шелбі.— Але я раджу тобі добре подумати, перше ніж іти на таке донкіхотство.

Тут розмова була перервана появою тітоньки Хлої.

— Будьте ласкаві, пані.».— мовила вона з веранди.

— Чого тобі, Хлоє? — спитала господиня, підводячись і йдучи туди.

— Чи не зволила б пані подивитися на оцю птицю?

Місіс Шелбі побачила кошик з попатраними курчатами й качками. Хлоя стояла над ними з сумовитим, незворушним обличчям.

— Я думала» може, пані звелить приготувати з них паштет.

— Та мені байдуже, тітонько Хлоє. Роби що хочеш. Хлоя стояла, неуважно перебираючи пташині тушки.