Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
А самоіронія?
Без неї в теперішній політиці не обійтися. На жаль.
Євгене Кириловичу, а чи бачите Ви можливість позбавити політику отого цинізму, про який Ви постійно говорите у публічних виступах, закликаючи облагороджувати політику?
Якщо говорити відверто, то, мабуть, ні. Я не маю ілюзій, що якось можна змінити не стандарти, а уже просто погані традиції в нашому політикумі, які можуть влаштовувати одну групу людей і не влаштовувати іншу. І вибір політиком будь-якого рішення передбачає усвідомлення того, що його рішення буде комусь не прийнятне. Що воно навіть завдає болю чи шкоди, болю душевного чи фізичного іншим особам. І до цього треба звикати. А людина, якщо вона чесна, порядна за своєю суттю, не повинна звикати до людського горя, до людської біди. Але влада - це така штука, така організація суспільства, де без примусу ніяк не обійдешся. Політик, причетний до влади, поступово повинен до цього звикати. Заради якоїсь тенденції, заради більшості, заради інтересів народу в цілому доводиться певним чином обмежувати інтереси якоїсь невеликої групи. І це нормально.
Але те, що діється у нас зараз, в останні шість-сім років, за період незалежності та демократизації суспільства... Треба сказати відверто: те, що було привнесено в політику дніпропетровським політичним угрупуванням, - настільки цинізувало політичні критерії, політичні цінності взагалі, настільки гіпертрофувало навіть об'єктивно необхідну частину примусу, що, на жаль, це перейшло всі нормальні межі. Адже цинічне - це коли думаєш одне, говориш - друге, а робиш - третє. І такого, на жаль, було зроблено дуже багато і нинішніми політиками.
Через те я вважаю, що цинізм у політиці, хоч є певною даниною, однак він не повинен домінувати і досягати верхньої «планки». Все-таки всі державні мужі разом і кожен зокрема повинні намагатися максимально гуманізувати, облагороджувати політику. І для цього є підстави і можливість. Тому що інакше можна дійти до озвірілості та до виправдання будь-яких рішень, керуючись нібито інтересами народу. Ми вже знаємо з нашої історії, як зароджувались і функціонували диктатури і таке інше. Гуманізація політики - це дуже актуальна тема для України.
Чи у Вас вироблена якась субстанція «самоприборкування», система «гнуздання» себе?
Ні, такої субстанції немає. Хоча проблема є, якщо бути відтвертим. Справді таке є... суворість життя, цинізм політики і жорстокість влади, в якій доводиться працювати, - усе це впливає на душу. Адже влада - хоч-не-хоч, все-таки примус когось до чогось.
Безумовно, це далекувато від таких делікатних, тонких речей, як сонети чи то Шекспіра, чи о Павличка із «Таємниці твого обличчя», класичної музики Мендельсона чи навіть Шостаковича... хоча ні, про Шостаковича не скажеш, що це дуже лірична музика... ну хоча б того ж Дебюссі. Справді, у мене були такі проблеми і доводилося гнуздати себе...
Євгене Кириловичу, а що Ви думаєте з приводу того, що чимало митців тепер «спіймані» на партійні «гачки»?
О, це є цілком ненормальне явище! Талановиті люди, люди творчості, які можуть попередити про біду, дати суспільству знак, куди йти, нони вимушені йти в політику. Це ненормально, тому що цинічна політика просто скористалася їхнім скрутним фінансовим становищем. Людям необхідно просто існувати. І за це їх не можна засуджувати.
Отже, засуджувати потрібно політиків? Виборчий «винахід» політиків - це теж з розряду цинізму?
До певної міри так. Тому, що політики, які інколи здаються самі собі дуже розумними, такими собі політичними Арістотелями, далекоглядними Софоклами, забувають про те, що тільки люди, обдаровані творчим мисленням, можуть робити сплав із життєвої інформації. Вони на рівні підсвідомості, самі не знаючи, як це відбувається, можуть зазирати вперед краще від будь-якого політика. Зазирати майже стовідсотково, потрапляючи навіть у картинки, не кажучи вже про образи, ситуації, розвиток окремих подій. Ми знаємо, скільки передбачив Пушкін чи той же Григорій Сковорода. Звернемося до Арістотеля 2500 років тому. Зараз можна деякі його роботи переглянути, і коли сказати, що це Арістотель, - мало хто повірить. Бо враження таке, нібито наш сучасник аналізує взагалі стосунки «громадянин - держава», стосунки дітей і батьків і т. д.