Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
• про редактора «Літературної України» Василя Плюща і його спонтанне - «Марійко, візьми у Марчука для нас інтерв'ю! Але помічник нікого не підпускає. Все через помічника»;
• про «Ви із Чернівців? Інтерв'ю? Для «Літературної України»? Будь ласка! У вас немає диктофона? Миколо, дай диктофон. Я готовий!»
«Політики ніколи не випереджали поетів і мислителів» - (інтерв'ю)
• про виступ у будинку кіно (текст виступу);
• про «я й сама би хотіла знати автора тексту»;
• про інтелект і ерудицію;
• про «у цьому тексті на сьомому слові всі мухи здихають!»;
• про візит Соломії Павличко, Юрія Покальчука та Ігоря Римарука;
• про роль української мови і роль живого суфлера;
• про «приймати гостей і брати участь»;
• про Львівську оперу, 5 тисяч мітингуючих і про «грають хлопці вар'ята і нема на те ради»;
• про Софрона Мудрого і Папу Римського;
• про шахту ім. Засядька і Ю. Звягільського;
• про замінування зали у Запоріжжі;
• про провокацію в Рівному - ветеранів Великої Вітчизняної і воїнів УПА в одній залі, про мегафон зі сцени;
• про «Від нього пахне дорогим одеколоном» - А треба щоб перегаром?;
• про провокації щодо родини, дитини і провокації загалом;
• про проникнення у квартиру;
• про аварію рівно за місяць до вбивства Чорновола;
• про «а Марія Василівна відмовилася брати в цьому участь»;
• про «а у мене запросили 5 тисяч доларів за аудієнцію»;
• про 8 мішків нерозпечатаних листів з України і репліку «ось ви на них і відповідатимете»;
• про «а ви упевнені, що він хоче стати Президентом?» - «Я вже ні. А ви?»;
• про патріотів, ідіотів і притомних людей;
• Юрій Шухевич, Юрій Бадзьо, Слава Стецько, Левко Лук'яненко, Василь Овсієнко, Дмитро Павличко, Микола Жулинський, Іван Драч, Ірина Калинець, Роман Коваль, Максим Стріха, Сергій Комісаренко, Мойсей Фішбейн, Юрій Пахомов, Сергій Парашин, Оксана Білозір and other and the end.
• про помідори та яйця на Співочому полі в Тернополі;
• про перший веб-сайт українського політика;
• про «канівську четвірку», четверту годину ранку, записку від Олександра Мороза в конференц-залі готелю «Національний»;
• про Георгія Ґонґадзе;
• про «а хто захистить мене?»;
• про аварію на обухівській трасі;
• про журналіста Александрова;
• про 9 березня 2001 року, «Україна без Кучми», штурм президентської резиденції;
• про міністра МВС Смірнова і майора міліції Рожу;
• про автомобільний іменний номер «МАФИЯ», книговидання в Україні та «прочуханку» президента Кучми;
• про французький алфавіт і НАТО;
• про двох Деркачів і зброю;
• про генералів - найбільших світових боягузів і зрадників;
• про крах ілюзій.
Євген Марчук:
«ПОЛІТИКИ НІКОЛИ НЕ ВИПЕРЕДЖАЛИ ПОЕТІВ І МИСЛИТЕЛІВ»
«Літературна Україна». - 1998. - 5 березня.
Євгене Кириловичу, кажуть про те, що, коли Ви були куратором Спілки письменників, жоден письменник не був ув'язнений. Що Ви, начебто, попереджали тих, над ким зависав «меч» Вашої служби. Ви були «дисидентом» в КДБ? Згодом, під час Вашого прем'єрства, Вам приписали «дисидентство» в уряді, що частково стало причиною відставки. То за Вами тягнеться «шлейф дисидентства»?
(Сміється. - М. М. ) Це досить несподіваний поворот - про «шлейф дисидентства»!
І Ви не користаєте з цього, щоб утверджувати імідж людини послідовної, може, навіть, опальної у даному випадку? Адже мистецький бомонд зараз «шумить» про Вас доволі позитивно. Як Ви думаєте: це чергове пристосуванство творчих людей чи об'єктивна дяка за не-репресії?
Справді, можу сказати, що за той час, коли я працював у системі держбезпеки і мав стосунок до творчих спілок, у тому числі і до Спілки письменників, жоден митець не був заарештований і не був ув'язнений. Це справді так.
Більше того, я можу сказати цілком щиро і відверто, що це не супроводжувалось якимись драматичними колізіями, не були зламані чиїсь долі в морально-психологічному плані. Іншими словами кажучи, людям не довелося чимось платити, щоб залишитися на волі. Це можуть підтвердити немало митців. У душі для себе (у крайньому разі), якщо не публічно...
Це стало наслідком «пом'якшення» клімату в суспільстві, тобто в колишньому СРСР, чи показовою лояльністю українського КДБ стосовно творчих особистостей, оскільки, як відомо, саме мистецьке середовище завжди залишається барометром «задухи» у державі?