Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
Я це повинна сказати при світлі чесних сивин моїх дорогоцінних батьків, що присутні в цьому залі; при безстрашних головах тих, хто німу, фальшиву, декоративну Україну зробив привселюдно говорящою.
Головна героїня мого роману «Солодка Даруся» завдяки нещадним жорнам історії і нещадним людям, кілька десятиліть була позбавлена голосу. Але у час найгострішого сердечного піднесення і найвищої драми свого трагічного буття, вона нарешті промовила єдине слово, покликавши до себе Богом вибраного їй чоловіка. Згодом, ненависно вражена в саме серце, Даруся заговорила... востаннє, навіки поховавши невиправдані а дії на своє маленьке - людське - щастя.
Пишучи цю книжку, я не сподівалася, що образ дівчини, битої Судьбою і людьми, за короткий час стане метафорою моєї країни. Так само, к Даруся, моя стоодурена Україна в час пекельного прозріння і найвищого злету своєї відваги і духу, безстрашно сказала «так!» тому, кого нарешті допустила до глибин своєї мовчазної, та не-лукавої душі.
І я думаю, що не мають права ті, хто поцілив
не кулею - а тільки словом у нас - людей,
людей не так з вертепу[20],
як людей зі страху[21],
ті, хто видобув голос з народу - цього вічного листя землі[22] і одночасно брухту вічності[23];
із тих, що є дітьми трепети[24] із дівою незагойної обиди[25] в душі;
із тих, хто тримає в руці щоденний жезл[26] терпіння і віри, -
не маєте права, панове чолові країни, пустити брат на брата[27] з мечем ненависті і останнім розчаруванням.
Бо ми у більшості своїй - не поети.
Та ми народ не тільки із пекла голодоморів, але й із Заповіту Шевченка.
Ми, можливо, ті, хто вперше в історії людства сміливо підправили пророцтво свого Генія. Ми поховали страх і таки встали, не окропивши злою кров'ю і п'яді рідної землі, безжалісно сплюндрованої варварами при краватках.
Але такий народ. думаю, завжди має право запитати своїх достойників: ми точно не лукавили з тобою?
І від тих, кому довірливий народ вручив свої стратегічні сподівання на реанімацію державної совісті, ми маємо право вимагати таки реприватизованого врожаю народної праці і правди так безсоромно привласненого шулерами. Тільки правди, і нічого, окрім неї, нещадної.
Ви запитаєте, чи не передчасно я тривожуся в час суспільної радості? Не передчасно, тому що письменник, а в ширшому значенні митець, швидше від сейсмологів чує зародження тривожного «кру» в надрах народної душі і розшифровує кардіограму народного серця точніше, аніж найвидатніший Амосов своєї справи.
І я звертаюся до тих, у чиїх руках перебувають найважливіші атрибути української влади, до політичних пінкертонів сучасної України: відшукайте і покажіть дорогу в Лету отому багатоголовому і багаторукому, але невидимому Бен Ладенові, який майже упокоїв українську книжку, а значить - заніс сокиру над нашою душею, відібравши можливість українцеві від Хоружівки до Розтоків купити книжку титульної нації. Купити, як хліб, як цукор. Дякувати Богу, теперішня Україна якось здолала отого Бен Ладена від шлунку і тепер смачно куштує свій - не контрабандний - «Чумак», делегує свою - не «палену» - «Хортицю» на весь мир, і їде додому з солодким ROSHENom. І чомусь тільки найстрашніший - духовний - терорист, отой, що загнав саме українську книжку в підпілля сміхотворного тиражу і неіснуючого ринку, святкує щоденний свій Великдень від усвідомлення своєї безкарності.
Але я думаю: якщо ми змусили урівноважену і ситу Європу пришвидшувати кров у своїх жилах нашою «коломийкою», то де написано, що ми не змусимо дистильований і запанілий світ плакати і сміятися від розкоші котроїсь української книжки, трансльованої в Європу українським інтелектуалом?! Можливо, Європі було би корисно відкривати для себе духовні Америки не з баналізованих істин Коельо, а когось із нас?!
Бо направду: нас тут багато, що чуються при силі артикулювати світові неповторність українського серця і звичаю. Але поки ми своєю книжкою не опережемо віл краю до краю, від серця до серця усю Україну, як чемпіонським поясом оперезаний Віталій Кличко, доти ми будемо подолані і доти наші потуги прорватися за свої пороги виглядатимуть жалюгідними і смішними.
20
Вертеп книга В. Базилевського.
21
Люди страху - роман Р. Андріяшика.
22
Листя землі - роман-дилогія В. Дрозда.
23
Брухт - роман П. Загребельного.
24
Діти трепети - книга поезій В. Герасим'юка.
25
Діва обида - книга поезій І. Римарука.
26
Щоденний жезл - роман С. Пашковського.
27
На брата брат - роман Ю. Мушкетика.