Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Спитай у Пеліною, нехай він скаже. Ти ж мав його змінити. Чи не так?
— Щоб з'їсти порцію перлової каші, не потрібно стільки часу, — мовив Пеліною, підкреслюючи олівцем останнє розшифроване слово. — Йди-но сюди, друже!
Уля сів на його місце, В радіограмі штаб армії віддавав останні розпорядження для завтрашнього наступу. За винятком Михая, який знав усю правду, інші шифрувальники, наміть капітан Смеу, вважали, що на світанку часі ніш дивізії і справді розпочнуть атаку.
Хоч протягом останніх двадцяти чотирьох годин штаб армії обмінювався такими радіограмами з КП дивізії, проте в донесеннях полкових розвідників нічого не повідомлялось про рух ворожих частин. Там було спокійно. А це означало, що побоювання, висловлене Улею, безпідставне. Абверу не відомий секрет дії шифрувальної машини, бо просто неможливо уявити, щоб ворог знав про підготовку до наступу і не вжив ніяких контрзаходів. І якщо німці й цієї ночі сидітимуть тихо, то шифрувальною машиною можна користуватися сміливо.
Мардаре, який працював разом з Улею, скориставшись з невеличкої паузи, гірко зітхнув.
— Завтра на світанні загине не один!.. Скоріше б уже кінчалася ця війна.
— Не думаю, щоб у нас були великі втрати. Німці не витримають і відступлять. У них дуже невигідні позиції.
— Великі втрати чи малі, яке це має значення для тих, що завтра в цю годину вже лежатимуть мертві.
— А що ти хочеш? Ми ж воюємо. І на війні без жертв не обходиться. Ну, диктуй далі!
Іншим разом Михай не відповів би так. Але сьогодні слова Мардаре не схвилювали його, бо він знав те, чого інші не підозрівали, — другого дня, на світанні новим наказом буде відмінено наступ. Проте цього він не міг повідомити Мардаре.
Через годину радіограму розшифрували, і хлопці зітхнули.
— На сьогодні, мабуть, усе! — весело вимовив Смеу. — Більше радіограм не буде. Можете розходитись. Але на всякий випадок хай хтось з вас залишається тут.
Мардаре зголосився почергувати, всі інші пішли хто куди.
Уля, бажаючи якнайшвидше дізнатися, що повідомляють полкові розвідники, попрямував до другого відділу.
— Є щось нове, пане капітан? — поцікавився він, заходячи до кабінету.
— Нічого особливого!.. Тиша на всій ділянці. Оце недавно з штабу армії дзвонив полковник Павлопол. Він повідомив, що навіть авіарозвідка не виявила ніяких передислокацій у ворога.
— Чудово. Значить, німці не розшифрували наших радіограм. Це здається неймовірним, але агенти пожертвували таки Барбу, відмовившись використати його для виконання свого завдання. Повторюю, це здається неймовірним. І все-таки я не знаходжу ніякого іншого пояснення, крім одного, — мабуть, ми грубо помиляємося, уявляючи, що вони не хотіли, аби Барбу дійшов туди. Іншими словами, нам треба вважати, що шпигун вказав йому найважчу ділянку не навмисне, він просто не був у курсі справи.
— Це здається більш ймовірним.
— Умгу! Поки що! Але одне можна сказати напевно: пани шпигуни скоро почнуть діяти.
— Чому ти кажеш «пани»? Хіба їх багато? Про Некулая ми вже знаємо. Хто ж це? Смеу? Ти знайшов і решту кілець, яких тобі бракувало?
— Навпаки, загубив кілька з тих, що були в мене. Я майже певний, що капітан Смеу не причетний до цієї справи. Сподіваюсь, це скоро з'ясується. Нарешті ми, здається, вже на правильній дорозі… Про одне ще треба довідатись, про найголовніше.
— Що саме?
— Яку роль виконує наш Некулай? Капітана чи ординарця? Якщо він капітан, тоді все гаразд. А коли тільки ординарець, то, значить, ми мусимо ще викрити його начальника.
Раптом задзвонив телефон. Капітан Георгіу підняв трубку.
— Алло!.. Це я… Хто біля телефону?
З другого кінця йому відповіли так голосно, що навіть Уля почув:
— Смеу… Ти сам? До тебе можна зайти? Мені треба поговорити з тобою.
— Щось трапилось?
— Так, і досить серйозне. Але могло бути й гірше.
— Тоді приходь!
Георгіу поклав трубку і повернувся до Улі:
— Ти чув?
— Авжеж!
— Що ж там сталося?
— Зараз дізнаєтесь. А я піду геть.
— Де тебе можна шукати?
— Я буду в шифрувальному.
Через кілька хвилин до кабінету ввірвався капітан Смеу, дуже стурбований і розчервонілий.
— Що з тобою, Смеу?
Начальник шифрувальників, одсапуючись, похилився на стілець.
— Почекай трошки, дай мені віддихатись. Я біг всю дорогу. Сьогодні з самого ранку працював у канцелярії. Зараз у нас стільки роботи. Не знаю чому, але штаб армії, готуючи цей наступ, присилає шифровку за шифровкою. Цього раніше не було. Дуже стомившись, я пішов на квартиру трохи перепочити. І що, ти думаєш, побачив там? Справжній розгардіяш! Бідолаха Некулай лежить долілиць на килимі, похідний сундучок відкритий, а вся білизна розкидана по кімнаті. Я спершу подумав, що ординарець мертвий. Та, приклавши вухо до його грудей, упевнився, що ні. Оглянув його і не знайшов жодної рани. І якби не розкидані речі, то можна було подумати, що йому просто стало млосно. Не знав, що й робити! Трясу, гукаю, — нічого не допомагає!.. Тоді я взяв і бризнув водою в лице. Він спершу поворушив губами, а тоді розплющив очі і поволі піднявся. Глянув на мене так, наче повернувся з того світу. «Що з тобою, Некулай?» — спитав я. Він, бідолаха, хотів щось сказати, але через заїкання не зміг вимовити й слова. І все показував на потилицю. Тоді я збагнув, що його хтось вдарив у голову. Бачачи, що нічого більше не доб'юсь, я взяв його на руки, поклав у ліжко і побіг до тебе.