Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Некулай Телимбу прибирав у квартирі капітана Смеу, наче справжня господиня.
— Здоров, Некулай! Пан капітан дома? — запитав Уля, заходячи до кімнати.
— А що йому тут зараз робити? Він на КП.
— Немає там його. Пан підполковник Барбат розшукує. Ось я й прийшов сказати. А ти що поробляєш, Некулай?
— Що ж мені робити, пане студент? Від радісного життя хочеться закинути одну ногу на шию, а на другій танцювати чардаш.
— Але що трапилось, брате?
— Та майже нічого… Снилося цієї ночі, що в мене виріс ще один ніс, а я розсердився і відрубав його шаблею. Відтоді болить ось тут, наче й справді відрізав по живому.
— Через те ти й сумуєш?
— Та ні!
— А чому ж?
— Чого ти, пане студент, думаєш, що я засмучений? Навпаки… Чи чув ти коли-небудь казочку про те, як Стан Простован обманув примаря?
— Ні!.. Розкажи!
— Нехай уже іншим разом. Зараз немає часу.
— Гаразд, тоді й я не розповім тобі нічого.
— А що ти мав мені розказати?
— Хотів порадувати тебе.
— Якби повідомив, що війні кінець, то це справді була б радість! Бо ніщо інше мене не втішить…
— Ти не зрадів би навіть тоді, коли б тебе відпустили додому, га?
— Облиш жарти, пане студент! Це неможливо. Поки не настане мир, нікого не відпустять. Наче ти цього не знаєш!..
— Однак ти таки підеш, Некулай! Вже скоро!..
— Не глузуй з мене, пане студент!.. — І Некулай Телимбу з недовір'ям глянув на шифрувальника.
Уля з подивом відзначив, що на нього дивляться розумні й хитрі очі. Цей погляд аж ніяк не був схожий на той, який у Некулая Телимбу бачили щодня. Скоріше на нього були спрямовані очі того Некулая, який минулої ночі потай пробирався до каплички.
На одну-єдину мить ці очі виказали себе. А потім знову стали звичайними, бляклими й водянистими, наче у хворої людини.
— Та я й не кепкую з тебе, Некулай. Ти поїдеш додому. Це вже вирішено. Навіть пан генерал уже підписав рапорт.
— Коли так, то, значить, хтось потурбувався… Не забули про мене, бідолаху.
— Може, це пан капітан Смеу. Адже він твій односельчанин… От і вирішив зробити тобі добре. Кінець кінцем, я й сам не знаю, чому ти, хворий, потрапив на фронт! А проте можна уявити, як це сталося. Тебе взяли на передову замість якогось багатія, що зумів відкупитися. Так?
— Зовсім ні!.. Я сам попросився сюди…
— Ти диви! Сам попросився… А потім побачив, що тут не з медом. І зараз, мабуть, тебе обрадувала моя звістка, хоч ти й не показуєш цього.
— І все-таки, пане студент, я не поїду… Ось піду до пана підполковника Барбата і скажу: «Велике вам спасибі, пане підполковнику, за турботу, але я не можу їхати зараз додому. Саме на догоду фашистам нас посилали в Росію. І тільки вони винні в моєму каліцтві. Ось тому, пане підполковник, мені й не хочеться додому, поки не розіб'ємо їх. Правда, я не на передовій, а все-таки хоч трохи допомагаю нашим…» Ось це я й скажу панові підполковнику Барбату.
— Добре, Некулай, так і скажи… Пан підполковник зрозуміє тебе і залишить в армії.
— Авжеж, залишить!
— Ну, братику Некулай, зоставайся здоровий! А я побіжу на КП.
У ординарця надовго залягли на лобі зморшки досади і гніву.
Хоча була вже обідня перерва, та в шифрувальному ще працювали. Смеу зашифровував якийсь текст для третього відділу, а хлопці поспішно розбирали на машині якусь радіограму.
Як тільки в дверях з'явився Михай, капітан, не піднімаючи голови од паперів, запитав:
— Ти був у їдальні, Уля?
— Так. А потім ще ходив одержувати солду[39]. Здається, я спізнився?
39
Солда — гроші, які видають щомісяця солдатам.