Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Охасі трохи нахилив голову:
— Адже все вирішує частота струму, пане професор. Якщо більше ніж вісім тисяч періодів на секунду…
Він не закінчив і ледве стримався, щоб не прикусити собі губу. Але Тарп уже підозріливо дивився на нього:
— Звідки у вас ці цифри, Охасі? Адже я про них нічого не казав.
Проте Охасі вже схаменувся:
— Пане професор, я тільки припустив, що річ у тому, що… я гадав… я розрахував…
— Це не ваша справа, Охасі. Розраховувати — моє діло, — роздільно й суворо сказав Тарп. — Цю цифру маю знати тільки я, і більше ніхто. Досить про це. Я вірю вам, Охасі. Панове, — звернувся він до помічників, — прошу до експериментальної лабораторії. Я хочу зробити маленький дослід. Грехеме, принесіть кроля. Бінче, приготуйте хронометри й генератор. Охасі, вам доведеться взяти звідси десять грамів важкої води. Зрозуміло?
— Стільки води?
— Так, ми можемо тепер не шкодувати, що витрачаємо її. Грехеме, Бінче! Ага, вони вже пішли?.. Добре… Зараз ідемо й ми.
Професор Тарп підійшов до апарата.
— Працює… І непогано працює… А все ж таки мені бракує грошей. Цю модель треба було б зробити значно більшою, Охасі. Ну, та нічого, зате я ні від кого не залежу. Мене ніхто не контролює, гм, я нікому не дозволяю цього, ось що…
Охасі пильно дивився просто в обличчя професорові. Перечекавши паузу, він обережно заговорив своїм звичним тихим голосом:
— Але, пане професор, з грошима можна було б поставити справу значно ширше…
— Я знаю це, — відповів Тарп.
Голос Охасі став ще ласкавішим:
— І головне, вас ніхто ні до чого не зобов’язував би, так само, як і тепер… Адже хіба було б на шкоду, пане професор, якби ще хтось працював біля вашого апарата?..
Тарп знову підозріливо подивився на Охасі:
— Що ви хочете сказати?
Тепер Охасі вже не говорив, слова, немов солодкий мед, виходили з його рота улесливим співом:
— Припустімо… тільки припустімо, нічого більше, пане професор, що якась організація… чи держава… скажімо… адже ж це тільки припущення… якась держава запропонувала б вам добру суму грошей за те, щоб ви дали їй розрахунки й креслення вашого нового апарата… і навіть зобов’язалася б про всі свої експерименти з тим апаратом повідомляти вас… Ваше ім’я так само горувало б над усіма роботами… Що б ви на це відповіли, пане професор?..
Тарп грюкнув кулаком по столу. Голос його гримів як грім:
— Я вигнав би з свого кабінету людину, що насмілилася б натякнути мені про таку пропозицію! Я викинув би її через вікно, Охасі! Слухайте, хіба ви не розумієте, що мій апарат використали б насамперед для воєнних потреб?.. Я не хочу цього. Досить балачок, Охасі! В нас мало часу. Я йду до лабораторії. Беріть важку воду й поспішайте туди.
Роздратовано посапуючи, Тарп вийшов. Охасі злісно подивився йому вслід. Бліде його обличчя було скривлене, він ледве чутно мурмотів:
— Так… я гадав, старий, що ти зберіг ще хоч трохи глузду… Гаразд, я помилявся… Що ж, у нас залишається інший шлях… Гаразд!..
Чи не помилявся професор Тарп, гадаючи, що про його винахід мало хто знає? Адже його апарат відкривав нову еру в добуванні важкої води. Справді, якби поставили цей апарат десь у міському водопроводі так, щоб крізь нього проходила вся вода, яку споживає місто, — скільки важкої води за добу відокремив би від звичайної апарат Тарпа!..
Та професор Тарп не замислювався над цим. Він цілком захопився роботою. Дві доби він з помічниками не виходив з лабораторії. І, коли минала третя доба, блідий від утоми професор вирішив спочити. Він записав дані останнього досліду, попрощався з помічниками, і вони розійшлися по своїх кімнатах у будинку професора Тарпа.
Професор довго не міг склепити очей. Його думки були прикуті до наукового досліду. Та, зрештою, втома узяла своє. Тарп заснув.
В його спальні було тихо й темно. Чути було тільки, як важко дихав професор, щось мурмотячи. А на стільці, на своїй подушці, спав улюблений професорів кіт Том. Бліді сріблясті промені місяця ледве помітно пробивалися крізь завіси вікна.
І раптом кіт підвів голову й заворушив вусами. Що трапилося?
По спальні наче прошмигнула якась безшумна спритна тінь. Легким рухом ця тінь майнула повз ліжко, де спав Тарп, на одну лише мить затрималася біля маленького столика, що стояв поруч ліжка, — і зникла. Це сталося так швидко, що навіть кіт не встиг нічого побачити.
Він поворушив вусами, лінькувато випростався, м’яко зіскочив з своєї подушки, підійшов до ліжка і ласкаво потерся головою об професорову руку, яка звисала з ліжка. Цього було досить, щоб професор прокинувся: