Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
— Тату, я не знаю, що кажу… Я все розумію, але у мене в голові все переплуталось… — І вона безнадійно похитала головою.
— Краще скажи мені, донечко, що, зрештою, сталося?
— Ракета уповільнила швидкість… бо на неї вже не впливають магнітні поля, так каже Грат. Отже, вона може проскочити повз район Великих Пустель. Хіба це не жахливо, тату?
— Так, погано, дуже погано, — мовив Стом. — А що з приводу цього каже Грат?
— Він перевіряє магнітне поле потужних генераторів… Незабаром має закінчити…
— А що з ними?
— Можливо, сказав він, їхня потужність замала… Тату, любий, я не знаю остаточно, що трапилося. Не знаю, але мені страшно подумати, що це може негативно вплинути на загальний план і задуми Грата! Зрозумій, я кохаю його, і він кохає мене. І от, саме тепер…
Вона не скінчила фрази. До кімнати вбіг Грат. Мабуть, молодий учений теж дуже хвилювався, але цього не було помітно. Він підійшов до свого стола і натиснув на кнопку зв’язку.
— Комутатор слухає, — мовила жінка.
— Дайте управління генераторами, — коротко кинув Грат. Він був похмурий, і це єдине, що видавало його збудженість. — Керуючий управлінням? Так, це я. Негайно змініть режим генераторів! Так, збільшуйте до граничних меж, кажу я вам! Як ми щойно встановили, ракета має власне магнітне поле, викликане магнетизмом Третьої планети. Що? Так, адже на нашій планеті постійного магнітного поля немає. Думаю, що від цього все залежить. Давайте негайно, я стежитиму за станцією!
Грат полегшено зітхнув. Ні на кого не дивлячись, він пересунув щось на своєму столі. Рисунок, на який досі дивився Стом Хакал, зник. На його місці з’явилося велике світлове табло. Навіть не чекаючи пояснень Грата чи Дольти, Стом одразу зрозумів його призначення.
На табло ясно світилося маленьке зображення ракети-станції. Воно повільно посувалося вздовж хмарної пелени, що оточувала їхню планету. Нижче, за шарами густої атмосфери, було видно район Великих Пустель з встановленими там тепловими рефлекторами. І звідти, знизу, хвилястими смугами позначалися потоки нестерпного жару, які линули крізь хмарний покров — туди, куди мала повернути ракета. Мала повернути під впливом магнітних полів, якби вони діяли…
Грат знову натиснув кнопку зв’язку:
— Увімкніть сюди всю розшифровку радіопередач ракети! — наказав він. Його чоло вкрилося рясним потом. Грат невідривно дивився на світлове табло, на зображення ракети на ньому, — маленьке і немовби таке незначне… Чи змінить ракета напрям, чи вплине на неї вкрай збільшене магнітне поле генераторів? Від цього залежало все!
У кімнаті залунав чийсь голос. Але зрозуміти щось Стом Хакал не міг, бо то були рядки умовних цифр. Проте для Грата і, очевидно, для Дольти ці рядки цифр були цілком зрозумілі, бо молодий учений у такт кивав головою, а Дольта, хоч і була схвильована, легко записувала їх.
Стом, не відриваючись, дивився на цифрове зображення ракети. Він бачив, як воно, повільно посуваючись, наче трохи зміняло свій напрям. І нараз почув голос Грата:
— Міняє! Безумовно, міняє! — Молодий учений вхопив Дольту за плече. — Ти бачиш? Вона знижується!
Справді тепер уже було ясно видно: ракета-станція поступово знижувалась, її наче притягував хмарний покров планети. Стом Хакал відчув, як шалено закалатало його серце. Навіть недосвідченому окові було помітно, що ракета, шлях якої потроху змінювало потужне магнітне поле, ледве помітно повертає вниз — до району Великих Пустель, до теплових рефлекторів.
— Давай, давай! — збуджено шепотів Грат, вслухаючись в той же час у незрозумілі для Стома рядки цифр, що їх і далі називав механічний голос з репродуктора. — Все гаразд, але — давай, давай далі!..
І ось ракета впритул наблизилася до хмарного покрову планети, а потім уже стрімкою дугою, дедалі прискорюючи рух, почала проходити шари атмосфери.
Дольта рвучко обійняла Грата за шию:
— Перемога, коханий! Вона мчить до теплових рефлекторів!
Грат мовчав. Напруження з його обличчя не зникало.
— Чому ти мовчиш? — наполягала Дольта. — Адже тут немає ніякого сумніву…
— Зажди, зажди, Дольто! — Грат уважно прислухався до звуків голосу з репродуктора. — Мені важливо знати, що вона тепер передаватиме на Третю планету!
Голос з репродуктора все так само механічно й безстороннє вимовляв рядки цифр. І раптом Грат стрепенувся:
— Тиск — дві атмосфери! Температура — сорок ступенів вище нуля! Вуглекислоти — десять процентів! О, гаразд, хай вона й далі передає такі дані! — проказав він, ніби не вірив ще й сам тому, що говорив голос з репродуктора.