Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою

Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:

Бруно Шульц: Українське різночитання
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
1 ... 93 94 95 96 97 98 99 100 101 ... 147
Перейти на страницу:

Мав би я охоту колись відчинити широко двері всіх по черзі кімнат і залишити їх так навстіж відкритими, аби здемаскувати ницу інтригу, в яку нас уплутано.

А проте я не до кінця упевнений у своїх підозрах. Інколи бачу пізно вночі, як лікар Ґотард у білому операційному халаті з клістиром у руці поспішає десь коридором, супроводжуваний покоївкою. Важко його затримати тоді у поспіху і приперти до стіни рішучим питанням.

Якби не ресторан і цукерня в місті, можна б умерти з голоду. Досі не допросився другого ліжка. Про свіжу постіль можна й не говорити. І треба визнати, що загальна розгнузданість звичаїв не оминула й нас.

Лягати в ліжко одягненим та в черевиках завше видавалося мені, як людині цивілізованій, річчю просто неймовірною. А зараз приходжу додому пізно, п'яний від сонливості, у кімнаті півсутінь, фіранки на вікні підняті холодним подмухом. Непритомний валюся на ліжко і загрібаюся в перини. Сплю так цілі простори часу, дні чи тижні, подорожуючи порожніми краєвидами сну, безугавно в дорозі, безугавно на крутих шляхах дихання, то з'їжджаючи легко та м'яко з пологих схилів, то знову пнучись на прямовисну стіну хропіння. Досягнувши вершини, охоплюю величезні горизонти скелястої та глухої пустелі сну. Якоїсь миті, у невідомій точці, десь на раптовому повороті хропіння я пробуджуюсь напівпритомний і відчуваю в ногах батькове тіло. Лежить він там, згорнутий клубочком, малий, як кошеня. Я засинаю знову з відкритими вустами, і вся здоровенна панорама гористого краєвиду хвилясто й велично посувається мимо мене.

У крамниці батько розвиває жваву діяльність, укладає угоди, скеровує все своє красномовство на переконування клієнтів. Щоки йому рум'яніють від пожвавлення, очі блищать. У санаторії лежить тяжкохворий, як в останні тижні вдома. І не приховати, що процес швидким кроком наближається до фатального кінця. Слабким голосом каже мені: «Ти повинен частіше заходити до крамниці, Юзефе. Продавці нас обкрадають. Бачиш сам, я вже не даю ради зі справами. Лежу кілька тижнів, а крамниця занепадає, покинута на божу ласку. Чи не було якоїсь пошти з дому?»

Я починаю вже жалкувати, що ми все це затіяли. Важко назвати щасливим помислом те, що ми, захоплені гучною рекламою, вислали сюди батька. Обернений час… по суті звучить гарно, але чим він є насправді? Невже це справжній, повноцінний час, мовби розмотаний зі свіжого рулону, час, що пахне новизною і фарбою? Цілком навпаки. Це до решток зужитий, зношений людьми час, протертий і дірявий у багатьох місцях, прозорий, як сито.

І нема чому дивуватись, цей час мовби виблюваний — прошу мене правильно зрозуміти — час із других рук. Змилуйся, Боже!..

Та ще вся ця на диво безтактна маніпуляція з часом! Ці загрозливі закулісні інтриги, підкрадання з-за спини до його механізму, ризиковане копирсання коло його дражливих таємниць! Інколи хочеться вдарити об стіл і загорлати: «Годі, гетьте від часу, він недоторканний, його не можна провокувати! Замало вам простору? Простір — для людини, у просторі можете сновигати донесхочу, перевертатися сторчака, скакати із зірки на зірку. Але, ради Бога, не зачіпайте часу!»

А з іншого боку, чи можна вимагати від мене, щоб я сам виставляв умови лікареві Ґотарду? Хоч яке нікчемне батькове існування, але все-таки я бачу його, ми разом, ми розмовляємо. Власне, лікареві Ґотарду я мав би бути глибоко вдячний.

Кілька разів я хотів із ним відверто порозмовляти. Але лікар Ґотард невловимий. «Пішов саме до ресторану», — повідомляє мені покоївка. Коли рушаю туди, вона наздоганяє мене, щоб сказати, що помилилася, лікар Ґотард — в операційній залі. Поспішаю на другий поверх, міркуючи, які ж операції можуть тут робитися, входжу до передпокою й справді — мені кажуть чекати. Лікар Ґотард вийде за мить, саме скінчив операцію, миє руки. Вже майже бачу його, невисокого, у розвіянім халаті, — великими кроками поспішає через шпитальні зали. Але що виявляється через мить? Лікаря Ґотарда тут нема й не було, і, взагалі, тут роками не робилося жодних операцій. Лікар Ґотард спить у своїй кімнаті, і його чорна борода стирчить догори. Кімната повниться хропінням, як клубами хмар, які ростуть, громадяться, піднімають, скупчуючись, лікаря Ґотарда разом із ліжком дедалі вище — велике патетичне вознесіння на хвилях хропіння і здутої постелі.

Трапляються тут іще дивніші речі, речі, які приховую сам від себе, речі фантастичні, абсурдні. Скільки не виходжу з кімнати, все здається мені, що хтось швидко віддаляється від дверей і звертає в бічний коридор. Або хтось іде переді мною, не обертаючись. Це не санітарка. Знаю, хто це. «Мамо!» — кричу тремким від хвилювання голосом, і вона повертає лице і якусь мить із благальним усміхом дивиться на мене. Де я? Що тут діється? У яку пастку я втрапив?

1 ... 93 94 95 96 97 98 99 100 101 ... 147
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)