Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Бо як же можна було продовжувати розмову, коли, наприклад, на питання, чи супроводжував він маму в дорозі на село, він мінорним тоном відповідав: «Не знаю», і то була сумна й гідна сорому правдомовність, адже пам'ять Додо, по суті, не сягала поза дану мить і наявну дійсність.
Колись давно, ще в дитинстві, Додо пережив був якусь тяжку хворобу мозку, під час якої багато місяців лежав без тями, ближче до смерти ніж до життя, і коли він врешті-решт, не зважаючи ні на що, видужав — виявилося, що він певним чином був виведений з обігу, вже не належав до спільноти людей розумних. Його освіта відбувалася приватно, мов би pro forma, з багатьма застереженнями. Вимоги, тверді й непоступливі щодо інших, щодо Додо немов би м'якшали, стримували свою суворість і були повні поблажливости.
Навколо нього утворилася якась сфера дивної упривілейованости, яка відгороджувала його охоронною смугою, зоною, невтральною від напору життя та його вимог. Всі, хто був назовні тієї сфери, були заатаковані його хвилями, галасливо бродили в них, давали себе підхоплювати, перейняті, піднесені — внутрі тієї сфери був спокій і павза, цезура в тому загальному стовпотворінні.
Так він виростав, а винятковість його долі росла разом з ним, мов би сама по собі очевидна і без спротиву з жодного боку.
Додо ніколи не отримував нового одягу, завжди тільки зношений старшого брата. В той час як життя ровесників було розчленоване на фази, періоди, артикульоване подіями-рубежами, піднесеними й символічними моментами: іменини, екзамени, заручини, просування по щаблях служби — його життя пливло в нерозрізненій монотонності, не скаламучуваній нічим ні приємним, ні прикрим, та й майбутнє теж вимальовувалося як цілком рівний і одноманітний гостинець без подій і несподіванок.
Помилявся б той, хто гадав би, що Додо внутрішньо противився такому станові справ. Він приймав його з простотою, як притаманну собі форму життя, без здивування, з глибокою згодою, з серйозним оптимізмом, і порядкував собі, устатковував дрібниці в межах цієї безподійної монотонности.
Щодня перед полуднем він виходив на прогулянку в місто і йшов завжди таким самим туром уздовж трьох вулиць, які проходив до кінця і потому тою самою дорогою повертався. Одягнений у витворний, хоч і зношений, костюм брата, заклавши за спину руки, які обплітали ціпок — він рухався з точністю і без поспіху. Він скидався на добродія, який подорожує для власного задоволення, оглядає місто. Ця відсутність поспіху, якогось напряму або мети, які мали б виражатися в його рухах, інколи набирала компромітуючої форми, бо Додо виявляв схильність витріщатися: перед дверима крамниць, перед майстернями, де грюкотіло й майструвалося, і навіть перед групами людей, що розмовляли.
Його фізіономія рано почала дозрівати і, дивна річ, у той час як життєві зміни і струси затримувалися на порозі цього життя, милуючи його порожню неторкненість, його позасуспільну винятковість, риси його формувалися на тих пережиттях, які проходили повз нього, антиципували якусь нездійснену біографію, котра, ледь-ледь зарисована у сфері можливостей, моделювала й різьбила це обличчя в ілюзорну маску великого трагіка, повну знання і смутку всіх речей.
Його брови зводилися прегарними арками, занурюючи в тінь великі й сумні, глибоко підкружені очі. Довкола носа вглибилися дві борозни, повні абстрактного страждання й ілюзорної мудрости, вони бігли до кутів вуст і ще поза них. Маленькі й набубнявілі вуста були болісно замкнуті, а кокетлива «мушка» на довгій бурбонській бороді надавала йому вид старого й досвідченого бонвівана.
Не обійшлося без того, щоб оця його упривілейована винятковість була вистежена, зажерливо винюшена хитро зачаєною і завжди голодною людською злосливістю.
Отже, щораз частіше траплялося, що під час своїх ранкових прогулянок він отримував напарників, і однією з умов цієї упривілейованої винятковости було те, що то були напарники особливого ґатунку, не в значенні товариськости і спільности інтересів, а в розумінні надзвичайно проблематичному і не надто сприятливому. То були, переважно, значно молодші віком особи, які горнулися до нього, повного гідности і поваги, а розмови, які вони провадили, мали особливий, веселий і жартівливий тон, для Додо — трудно заперечити — милий і збадьорливий.