Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Я втішився, уздрівши вітрину цукерні, заповнену бабками і тортами. Апетит мій розгорівся. Я відчинив скляні двері з табличкою «Морозиво» й увійшов до темного приміщення. Там пахло кавою і ваніллю. З глибини крамниці вийшла панянка з розмитим смерканням лицем і прийняла замовлення. Нарешті за такий довгий час я зміг досита підкріпитися пампушками, які вмочав у каву. У темряві, обтанцьований вируючими арабесками смеркання, я ковтав усе нові й нові тістечка, відчуваючи, як вирування сутіні втискається під повіки, опановує нишком мою утробу своїм теплим пульсуванням, мільйонним ройовиськом лагідних дотиків. Врешті уже тільки прямокутник вікна світив сірою плямою у цілковитій темряві. Даремно я стукав ложечкою по столу. Ніхто не з'явився, аби прийняти рахунок за наїдки. Я залишив срібну монету на столі та вийшов на вулицю. У книгарні поруч ще світилося. Продавці були зайняті сортуванням книжок. Я запитав про батькову крамницю. То, власне, сусідній заклад, пояснили мені. Люб'язний хлопчина підбіг навіть до дверей, щоб показати. Скляний портал, вітрина ще не готова, заслонена сірим папером. Ще від дверей я зауважив із здивуванням, що у крамниці повно покупців. Батько стояв за лядою й рахував, слинячи олівець, пункти чималого рахунку. Пан, якому цей рахунок призначався, стояв, похилившись, біля прилавка і, посуваючи вказівний палець від цифри до цифри, лічив упівголоса. Батько глянув на мене поверх окулярів і мовив, притримуючи графу, на якій зупинився: «Тут якийсь лист тобі лежить на бюрку між паперами», — і знову поринув у лічбу. Продавці тим часом відкладали куплені товари, загортали їх у папір, обв'язували шпагатом. Полиці були тільки частково виповнені сукном. Більша їх частина була ще порожня.
— Чому не сідаєте, тату? — спитав я тихо, зайшовши за ляду. — Ви зовсім не бережете себе, хоч такі хворі. — Він підніс категорично долоню, мовби відсував мої зауваження, і рахував далі. Вигляд мав дуже змарнілий, відчувалося, що тільки штучне збудження, гарячкова діяльність підтримують його сили, віддаляють мить остаточного краху.
Я пошукав на бюрку. То був швидше пакунок, ніж лист. Кілька днів тому я написав до книгарні з приводу певної порнографічної книжки, і от мені вислано її сюди, знайдено мою адресу, тобто адресу батька, який щойно відчинив крамницю, ще без вивіски й імені. Дивогідна обізнаність, вражаюча запобігливість і незвиклий поспіх!
— Можеш собі почитати у конторці позаду, — сказав батько, кинувши на мене невдоволений погляд, — сам бачиш, тут нема місця.
Конторка за крамницею була ще порожня. Через скляні двері туди потрапляло трохи світла з магазину. На стінах висіли пальта продавців. Я відкрив листа і в слабкому світлі від дверей почав читати.
Інформували мене, що замовленої книжки немає, на жаль, на складі. Почато її пошуки, але, не маючи певності у їхньому успіхові, фірма дозволяє собі тим часом прислати, ні до чого не зобов'язуючи, певний товар, який, на їхній здогад, мав би мене зацікавити. Далі йшов розлогий опис розкладного астрономічного рефрактора великої світлової сили та різноманітних добрих якостей. Зацікавлений, я видобув із конверта зроблений із чорної церати чи цупкого полотна інструмент, складений плоскою гармонійкою. Завжди відчував слабість до телескопів. Почав розкладати багаторазово складену оболонку інструмента. Зафіксований тоненькими прутиками, розбудовувався під моїми руками величезний міх далекогляду, витягаючись на довжину цілої кімнати своєю пустою будою, лабіринтом чорних комірок, довгим комплексом камер-обскур, усунутих одна в одну до половини. Це було щось на кшталт довгого автомобіля з лакованого полотна, якийсь театральний реквізит, який імітував у легких матеріалах — папері та цупкому тику — масивність дійсності. Я подивився у чорну лієчку окуляра і побачив, як у глибині ледве маячать обриси задвіркової сторони санаторію. Зацікавившись, я всунувся глибше до тильної камери апарата. Стежив тепер за покоївкою, що йшла з тацею в руках півтемним коридором санаторію. Обернулась і посміхнулася. «Чи вона мене бачить?» — подумав я. Невідпорна сонливість заслонила мені очі. Я сидів у тильній камері рури, наче у лімузині. Легкий порух двигуна, й апарат зашелестів лопотінням паперового мотиля, я почув, що він рушає зі мною й завертає до дверей.