Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою

— Чому виходите без пальта, тату? — запитав я занепокоєно.

— Забули запакувати його, уявляєш — не знайшов його в кофрі, але воно й не потрібне тут. Такий помірний клімат, таке солодке повітря!

— Візміть моє пальто, — наполягав я, — візьміть, прошу. — Але батько вже вбрав капелюха. Махнув мені рукою і вислизнув із кімнати.

Ні, я вже не був сонним. Відпочив і зголоднів. З приємністю пригадав заставлений тістечками буфет. Одягався, уявляючи, як догоджу собі розмаїтими ласощами. Найперше віддам перевагу пісочній здобі з яблуками, не забуваючи також про бачений там чудовий бісквіт із цукатами. Став перед люстром, аби зав'язати краватку, але його поверхня, як дзеркальна сфера, зачаїла мій образ десь у глибині, у каламутній хлані. Надаремне підходив і відступав — жодного відображення не виринало зі срібної плинної мли. «Мушу попросити інше дзеркало», — подумав я і вийшов із кімнати.

У коридорі було зовсім темно. Враження урочистої тиші посилювала ще й слаба газова лампа, що палахкотіла блакитнуватим пломінчиком на повороті. У лабіринті дверей, ніш і закапелків важко було пригадати, де вхід до ресторану. «Вийду до міста, — вирішив я нараз. — Поїм десь там. Знайду, певно, якусь гарну цукерню».

За брамою мене поглинуло тяжке, вільготне і солодкаве повітря особливого місцевого клімату. Хронічна сірість атмосфери зменшилась на кілька відтінків. Днина стояла мовби побачена крізь жалобний креп.

Я не міг намилуватися оксамитною, соковитою чорнотою найтемніших партій, гамою пригашених плюшево-попелястих сіростей, що перебігали пасажами стишених тонів, зламаних натиском клавіші, — який ноктюрн пейзажу! Пишне і вируюче повітря огорнуло мені лице м'якою плахтою. Було млаво-солодке, як відстояна дощівка.

Знову цей звернений сам до себе шум чорних лісів, глухі акорди, що збурюють роздолля вже поза межами слуху! Я був на тильному дворі санаторію. Оглянувся на високі мури вигнутого підковою головного корпусу. Всі вікна були закриті чорними віконницями. Санаторій міцно спав. Я минув браму із залізних прутів. Збоку від неї стояла собача буда, незвично велика й порожня. Знову мене обійняв і поглинув чорний ліс; у лісових потемках я йшов наосліп по тихій глиці, немов із заплющеними очима. Коли трохи розвиднілося, між деревами вималювалися контури будинків. Ще кілька кроків — і я на просторій міській площі.

Дивна оманлива схожість із ринком нашого рідного міста! Які подібні, по суті, всі ринки на світі! Майже ті самі будинки та крамниці!

Хідники були зовсім безлюдні. Жалобний і пізній відблиск невизначеної пори порошив із невизначеного сірого неба. Всі вивіски й афіші легко читались, однак я не здивувався б, якби мені сказали, що зараз глуха ніч! Тільки окремі крамниці були відчинені. Інші мали напівзаслонені жалюзі, замикались у поспіху. Повітря, туге і буйне, п'янке й багате повітря поглинало подекуди частину краєвиду, змивало, немов мокрою губкою, пару будинків, ліхтарі, шмат вивіски. Часом важко було підняти повіки, підпадаючи дивній розслабленості чи сонливості. Я почав шукати магазин оптики, про який згадував батько. Він говорив про нього як про щось мені знане, мовби апелював до моєї обізнаності з тутешніми справами. Чи не знав, що я вперше тут? Без сумніву, в голові йому плуталось. Але що можна очікувати від батька, лише навпіл реального, котрий жив таким умовним, відносним життям, обмеженим стількома застереженнями! Чого там таїтись, треба було багато доброї волі, аби визнати за ним певний рід існування. Жалюгідний сурогат життя, залежний від загальної поблажливості, від того «consensus omnium», з якого черпав свої мізерні соки. Зрозуміло, що тільки завдяки солідарному поглядові крізь пальці, масовому заплющенню очей на очевидні й разючі недоліки того стану справ могла утримуватись якусь мить у тканині реальності жалюгідна видимість життя. Найлегший спротив міг його похитнути, найслабший подмух скептицизму міг повалити. Чи міг санаторій лікаря Ґотарда запевнити йому тепличну атмосферу прихильної толеранції, вберегти від холодних подмухів раціоналістичності й критицизму? Можна лише дивуватися, що за такого загрозливого стану справ батько зберігав іще такий добрий вигляд.