Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Як велика чорна гусениця, виїхала рура до освітленої крамниці — многочленний тулуб, величезний паперовий тарган з імітацією двох ліхтарень спереду. Покупці з'юрмилися, відступаючи перед тим сліпим паперовим драконом, продавці широко відчинили двері на вулицю і я виїхав поволі паперовим авто між шеренгами клієнтів, що супроводжували осудливим поглядом той справді скандальний виїзд.
Так якось живеться у цьому місті, і так спливає час. Більшу частину дня тут спиться — і не лише в ліжку. Ні, надмірної вибагливості у цьому нема. У кожному місці і кожної пори дня людина готова поринути тут у смаковиту дрімоту. З головою, похиленою на столик у ресторані, у фіакрі і, навіть, навстоячки по дорозі, в сінях якогось будинку, куди завертається на хвилинку, аби скоритися на момент невідпорній потребі сну.
Пробудившись, запаморочені ще і хиткі, тягнемо далі перервану розмову, продовжуємо обтяжливу путь, точимо вперед складну справу без початку й кінця. Внаслідок цього губляться десь там мимохідь по дорозі цілі проміжки часу, втрачаємо контроль за тривалістю дня і врешті перестаємо звертати на неї увагу, відмовляємося без жалю від скелета безперервної хронології, за якою колись наглядали з поганої звички та прив'язаності до нудної щоденної дисципліни. Ми давно офірували невинну готовність складати рахунок за перебутий час та ретельність у відлічуванні до мідяка зужитих годин — гордість і амбіцію нашої економіки. Ми давно капітулювали, зрікшись найголовніших чеснот, у яких не знали колись вагання і не припускалися хиб.
Кілька прикладів хай проілюструють становище, що склалося. Якоїсь пори дня чи ночі — ледве помітний нюанс неба відрізняє ці пори — я пробуджуюсь коло балюстради містка, що провадить до санаторію.
Стоїть присмерк. Я мусив, знеможений дрімотою, довго несвідомо тинятися містом, поки доволікся, смертельно стомлений, до цього містка. Не можу сказати, чи в дорозі мене весь час супроводжував лікар Ґотард, котрий стоїть зараз переді мною, завершуючи якісь міркування виведенням остаточних висновків. Захоплений власним красномовством, він бере мене попід руку й тягне за собою. Ступаю за ним і, поки переходимо громохкі дошки містка, знов засинаю. Крізь заплющені повіки ледве бачу проникливу жестикуляцію лікаря, усмішку в глибині його чорної бороди і марно намагаюся зрозуміти логічний виверт, остаточний козир, яким він тріумфально завершує свої аргументи, завмерши з розведеними руками. Не знаю, як довго йдемо так поруч, заглиблені в повну непорозумінь розмову, коли в певний момент я таки остаточно пробуджуюся. Лікаря Ґотарда вже нема, геть стемніло, але то тільки тому, що очі у мене заплющені. Відкриваю їх і знаходжу себе у ліжку, у власній кімнаті, до якої не знати яким чином потрапив.
Іще непристойніший приклад.
Обідньої пори входжу у місті до ресторану, в безладний гомін та сум'яття їдців. І кого ж надибую тут серед зали за столом, що вгинається від страв? Батька. Всі погляди спрямовані на нього, а він, блискаючи діамантовою шпилькою, незвично пожвавлений, розчулений до екстазу, нахиляється з афектацією навсібіч у відвертій розмові одразу з цілою залою. З неприродною бравадою, на яку не можу дивитися без глибокого зніяковіння, замовляє нові й нові страви, що вже здіймаються стосами на столі. Любо нагромаджує їх довкола себе, хоч не впорався ще навіть із першою. Прицмокуючи язиком, він жує і говорить одночасно, вдає жестами, мімікою крайнє вдоволення бесідою, супроводжує захопленим поглядом пана Адася, кельнера, якому із закоханою усмішкою кидає все нові замовлення. І коли кельнер, маючи серветкою, біжить їх виконати, батько благальним жестом закликає усіх засвідчити невідпорну чарівність цього Ґанімеда.