Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
— Неоціненний хлопчина, — волає, заплющивши очі з щасливою усмішкою, — ангельський хлопець! Панове, погодьтеся, що він чарівний!
Я виходжу із зали, сповнений почуття несмаку, не зауважений батьком. Якби адміністрація готелю навмисне для реклами призначила його потішати клієнтів, він би й тоді не зміг поводитися провокаційніше. Із затуманеною оспалістю головою, заточуючись, я попростував вулицею додому. Прихилився на мить головою до поштової скриньки і влаштував собі коротку сієсту. Нарешті домацався в темряві брами санаторію і ввійшов. У кімнаті темно. Повернув вимикача, мережа несправна. Від вікна віє холодом. Рипить у пітьмі ліжко. Батько піднімає з-над постелі голову і каже: «Ах, Юзефе, Юзефе! Лежу тут уже два дні без усякої опіки, дзвоник не працює, ніхто до мене не заглядає, а власний син покинув мене, тяжкохворого, і волочиться по місті за дівками. Дивись, як мені гепає серце».
І як це узгодити? Чи батько сидить у ресторані, полонений нездоровою амбіцією зажерливості, а чи лежить тяжкохворий у своїй кімнаті? Чи, може, є два батьки? Нічого подібного. Всьому причиною швидкий розпад занедбаного, належно не доглянутого часу.
Відомо, що ця недисциплінована стихія утримується в певних рамках лише завдяки невпинному обробітку, пестливій турботі, старанній регуляції та коригуванню її вибриків. Позбавлена опіки, схиляється одразу до порушень і дикої аберації, до численних витівок і безглуздого блазнювання. Щораз виразніше вимальовується інконґруенція наших індивідуальних часів. Час мого батька і мій власний уже не збігаються між собою.
До речі, закид у моральній розв'язності, зроблений мені батьком, є безпідставною інсинуацією. Я не зблизився тут із жодною дівчиною. Заточуючись, як п'яний, від одного сну до другого, я ледве звертаю увагу в тверезіші миті на тутешню прекрасну стать.
Зрештою, хронічний присмерк на вулицях не дозволяє навіть докладно розрізняти обличчя. Єдине, що я зміг — зауважити як молодик, котрий має ще, хоч не хоч, у тій царині сякі-такі інтереси, — це особлива хода тих панянок.
Це хода по невблаганно прямій лінії, незважаючи на будь-які перешкоди, покірна лише внутрішньому ритмові, законові, який вони розсотують, мов із клубка, у нитку прямолінійної рисі, сповненої акуратності й виваженої грації.
Кожна має в собі, як накручену пружину, власний закон руху.
Коли так простують, утуплені в той закон, зосереджені і поважні, здається, що їх цікавить лише, як би не випустити нічого з того закону, не помилитися в його складних правилах, не відступитися від його приписів ані на міліметр. І тоді стає очевидним, що з такою увагою і перейнятістю вони несуть над собою не що інше, як idee fixe власної досконалості, котра, завдяки силі їхнього переконання, стає майже дійсністю. Це якесь здійснюване на власний ризик покликання, винесений поза всякі сумніви недоторканний догмат.
А яких ґанджів та вад, яких кирпатих чи плескатих носиків не протягується бравурно контрабандою під знаменом цієї фікції! Немає такої бридоти й пересічності, яких злети віри не поривали б за собою у фіктивне небо досконалості.
З благословення цієї віри тіло помітно ладніє, а ноги, справді стрункі й еластичні ноги, у бездоганному взутті самою своєю ходою проголошують, квапливо з'ясовують плавним, блискотливим монологом ступання багатство ідеї, яку через гордощі замовчує замкнуте лице. Руки вони тримають у кишенях своїх коротких, щільно прилягаючих жакетиків. У кав'ярні й театрі закидають одна на одну високо відкриті до колін ноги й багатозначно ними мовчать. Оце вам мимохідь про одну з особливостей міста.
Я вже згадував про тутешню чорну рослинність. Найбільше заслуговує уваги різновид чорної папороті, величезні пучки якої здоблять вази у кожному місцевому помешканні та громадському закладі. Це майже жалобний символ, погребовий герб цього міста.
Стосунки у санаторії стають дедалі нестерпнішими. Схоже, ми потрапили в пастку. З часу мого приїзду, коли прибульцеві ще виказували сяку-таку запопадливість, управління санаторію не лишило нам жодних ілюзій щодо якоїсь опіки. Ми просто покинуті напризволяще. Нікого не хвилюють наші потреби. Я вже давно впевнився, що дроти від електричних дзвоників нікуди не ведуть — обриваються зразу над дверима. Челяді не видно. Коридори вдень і вночі темні й безмовні. Я твердо переконаний, що ми єдині клієнти у цьому санаторії і що таємничі і делікатні міни, з якими покоївка причиняє двері кімнат, входячи чи виходячи, є звичайнісінькою містифікацією.