Коли дивишся в безодню
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Грани #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Коли дивишся в безодню». Краткое содержание книги:
„Так гадаєш?“
„Безумовно. Її неодмінно перевірили б на предмет можливої одержимості — і встановили б, що з нею все гаразд. А припустити переселення душ нікому й на думку не спало б. Поза тим, вона напевно б симулювала сильний нервовий розлад унаслідок викрадення й знущань з боку відьми. На це списали б і провали в її пам’яті, і зміни в характері та манерах, і різні дивацтва в поведінці. Любов, як кажуть, сліпа, а чоловіки, до того ж, люблять очима, тому Владислав продовжував би любити в Цвітанці ту дівчинку, яку знав до викрадення, дарма що після того вона сильно змінилася… А втім, хтозна. Можливо, в тіло дівчинки збиралися вселити талановиту актрису, що перебуває на службі в темних сил.“
„Цікава теорія,“ — сказав Ґуннар. — „І якщо ти маєш рацію, то найближчим часом тут слід очікувати інквізиторів. А може, й самого Владислава.“
„Атож,“ — підтвердила я. — „Сьогодні вони навряд чи з’являться, зате завтра або післязавтра вже напевно… Ну, гаразд, кузене. Бачу, Беатриса почуває себе нормально. Повертайтеся.“
За хвилину Ґуннар з Марком повернулись, і ми стали радитися, що робити далі. Беатриса пропонувала негайно піти до хатини й подивитися, куди все-таки ведуть сліди викрадачки. Марк не погоджувався з нею й пропонував зачекати до завтрашнього ранку. У мене склалося враження, що він цілком задоволений новим тілом сестри і не дуже хоче продовжувати пошуки попереднього.
— А як саме ти бачиш ці сліди? — поцікавилась я в дівчини.
— По-справжньому не бачу, — трохи повагавшись, відповіла вона. — Вони мені тільки ввижаються. Просто я відчуваю, куди йшла викрадачка, і в тих місцях, де вона була, у мене перед очима виникають такі собі примарні відбитки, ніби тут ступала її нога. Насправді ж вона їхала верхи — проте я все одно бачу сліди її ніг.
— Дивовижний феномен, — сказала я. — Що ж, узувайся й підемо до хатини. — Поглянувши на Марка, я пояснила: — Краще зробити це зараз, бо завтра можуть наскочити спільники відьми.
Хлопець неохоче кивнув.
Беатриса взула мої черевики, потім знову взяла Леопольда на руки й запитала:
— Котик піде з нами?
— Звичайно, піду, — відповів сам Леопольд. — Має ж хтось вас захищати. А кицьки мені допоможуть.
Так і вирішили. Коня Вулкана та всі наші речі ми залишили в лісі, а кота й кішок понесли із собою. Дійшовши до хатини, Беатриса вказала на місце трохи праворуч від убитої кози:
— Ось тут трохи натоптано. Гадаю, викрадачка спішилася і зняла з коня поклажу. Потім увійшла до хатини й більше звідти не виходила.
— А де ж тоді її кінь? — промовив Ґуннар. — Навіть два коня — її та лейтенанта Ларсона.
— Ларсон міг поїхати далі, — зауважила я. — Беатриса ж не бачить його слідів. А другого коня, мабуть, забрав із собою.
— Ні, пані, — заперечив Марк. — Гадаю, що кінь викрадачки залишився тут і бігає десь у лісі. Коли коза стала з ревінням ганятися за Кариною, то відьма вибігла заспокоїти її й зовсім не була готова до нападу. Схоже, вирішила, що з лісу повернувся кінь викрадачки.
— Гаразд, приймається, — сказала я. — Беатрисо, ти точно певна, що викрадачка не виходила з хати? Ні через двері, ні через вікна?
— Через двері не виходила. А через вікна… Ми оглядали з усіх боків, і жодних слідів я не помітила.
Про всяк випадок ми обійшли довкола хатини, проте й цього разу Беатриса не виявила слідів викрадачки. Схоже, вона й справді не виходила з відьминого лігвища… або ж у середині з нею сталося щось таке, після чого вона вже не залишала видимих для Беатриси слідів. Судячи з усього, така сама думка спала й Маркові, однак він утримався від її висловлення.
З відчинених дверей хатини несло таким смородом, що я воліла б стати на прю з цілою армією Кощіїв Безсмертних, ніж заходити туди. На жаль, поблизу не спостерігалося жодного Кощія, тож волею-неволею довелося ввійти. Котів ми лишили зовні, пояснивши незадоволеному Леопольдові, що на нього покладається відповідальна місія — стояти на чатах і негайно попередити нас, якщо до хатини хтось наблизиться. Кіт з усією відповідальністю поставився до цього доручення і разом з кицьками зачаївся в траві.