Коли дивишся в безодню

— Я не зовсім розумію, про що ви говорите, — трохи спантеличено мовив Владислав. — Та хіба не ти, Вищий Розум, відповідальний за всіх месій та пророків, що приодили в світ земний? Хіба не ти Бог?

— Я волію називати себе Творцем, Конструктором. А що ж до моральної, етичної складової ваших уявлень про Бога, яка вам, людям, видається важливішою, ніж світотворча, то вона цілком належить людству, вона породжена самим вашим буттям. Тим самим буттям породжено й Вишній та Нижній Світи, які є продовженням світу земного, його проекціями на ваші власні судження про Добро та Зло. І в цьому плані люди в більшій мірі є Богом, ніж я сам.

— Якщо Нижній Світ породжений самими людьми, — мовив Владислав, — то чи не можна зовсім його знищити?

— Ні, не можна. Адже він, як і Вишній Світ, знаходиться в кожному з вас, він прикра, але невід’ємна частка вашого існування. Вся суть земного життя полягає в протистоянні Добра та Зла, і вся історія людства є безперервною боротьбою цих двох стихій. Світло існує тому, що є темрява. Краса тому тішить вам око, що існує потворність. Так само й пізнати Добро можна лише в порівнянні зі Злом, а без дисґармонії Хаосу вам не осягнути досконалості Космосу. Ви збагнули?

— Так, збагнули.

— А тепер виправте свій недогляд на Основі, поверніть на небо сонце, а потім беріться до справ — їх ви маєте багато. Фатальне коло розімкнулося, але битва за наступне тисячоліття людства триває. Щасти вам, люди, діти Неба і Землі!

Голос стих.

Ми з Владиславом стояли на балконі й дивилися в небо.