Коли дивишся в безодню
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Грани #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Коли дивишся в безодню». Краткое содержание книги:
— І справді, — погодилась вона. — На мені взагалі нічого немає — ні шкури, ні сукні, ні бодай білизни. А я вже мерзну. Трепа піти пошукати одяг і взуття, що були на дівчинці.
— Тільки не зараз, — рішуче мовив Марк, миттю збагнувши, що під цим приводом сестра хоче повернутися до хатини й подивитися, куди ведут сліди викрадачки. — Ти ще надто слабка. Зачекаймо трохи. А з одягом я щось придумаю.
— Гаразд, — поступилася Беатриса, знову сівши на траву. — І дай що-небудь поїсти. У дівчинки… у мене в животі геть порожньо.
Марк зняв з крупа Вулкана велику шкіряну сумку, видобув звідти згорток із рештками сьогоднішнього сніданку і передав сестрі разом з торбинкою, де лежали зібрані в дорозі фрукти. Беатриса негайно допалася до їжі, а Марк тим часом виклав із сумки свої запасні черевики, сорочку, довгополий каптан і пояс зі срібною пряжкою.
— Боюся, мої штани завеликі для тебе. Але це зійде за сукню.
— Умгу, — нерозбірливо промимрила Беатриса з повним ротом.
Утамувавши голод і трохи збадьорившись, вона надягла на себе братову сорочку та його каптан, що доходив їй аж до колін, оперезалася поясом і вступила в черевики, у кожному з яких любісінько вмістилися б обидві її ноги. У цьому вбранні сестра мала доволі кумедний вигляд, і Марк, дивлячись на неї, не міг стриматися від усмішки. Беатриса примхливо надула губи.
— Ну, чого вишкірився? Подивилася б я на тебе, коли б ти надягнув мою сукню.
— Я просто не вліз би в неї. — Він підійшов до сестри й міцно обняв її. — Я такий радий, що знову можу бачити тебе. І байдуже, в якому тілі.
— А я рада бачити тебе, — сказала вно, притулившись до нього. — Нам було непогано вдвох в одному тілі, та все ж краще, коли коли кожен має своє.
— Отже, ти не проти цього тіла? — з надією запитав він.
— Певно ж, не проти. Жити в ньому можна. Та й узагалі, зараз я не в тому становищі, щоб обирати. Мене втелющили в нього, не спитавши згоди.
— А якби спершу спитали? І пояснили, що твоя відмова не повернула б його колишню власницю до життя. Тоді як?
— Гадаю, погодилася б. Без сумніву, погодилася б. Я ж від самого початку розуміла, як мало шансів повернути моє справжнє тіло… — Вона зітхнула. — Але спробувати треба. Якщо ж не вийде — то вбити викрадачку. Я не зможу спокійно спати в своєму новому тілі, поки не буду цілковито певною, що моє попереднє ніхто не споганює.
На більше Марк не розраховував. Він добре знав невгамовну натуру сестри і був певен, що вона нізащо не відмовиться від подальших пошуків. Однак її слова свідчили про те, що вона тверезо оцінює ситуацію і не стане піддавати себе марному ризику. А це було головне.
— От що я думаю, — заговорив Марк. — Ми обоє втомились, а ти, до того ж, іще не призвичаїлася до нового тіла. Сьогодні нам краще не повертатися до хатини. Пропоную від’їхати подалі, а то й узагалі перейти на іншу Грань і там заночувати. А вже зранку, свіжі й відпочілі, продовжимо огляд.
Беатрисі братова пропозиція не сподобалася, але вона не могла не визнати слушності його арґументів, тож трохи посперечавшись, зрештою поступилася. Марк поскладав усі зайві речі в сумку, знову припасував її до сідла Вулкана і вже збирався був перетворити Карину на кобилу, аж раптом із глибини лісу долинуло кінське іржання. Кішка тут-таки нявкнула, а Вулкан голосно форкнув, збираючись заіржати у відповідь, проте Марк миттю зреагував і примусив його мовчати.
— Сюди хтось їде, — пошепки мовила Беатриса. — Ховаймося!
Марк схопив Вулкана за вуздечку й потяг його вглиб чагарнику. Беатриса з Кариною на руках подалася слідом за ними.
— Хто це може бути? — схвильовано запитала вона, коли вони опинились у хащах.
— Хотів би я знати, — похмуро відповів Марк, трохи розсунувши гілля і напружено вдивляючись у лісові нетрі. — Боюсь, на появу друзів нам не варто розраховувати. Порядні люди в таких місцинах велика рідкість.
Нарешті між деревами забовваніли постаті трьох коней, на двох із яких їхали вершники — чоловік та жінка. На такій відстані Марк не міг розгледіти їхні обличчя, але обоє, безумовно, були молоді, надто ж жінка, яку радше слід було назвати дівчиною. Вдавшись до свого чаклунського зору, Марк виявив, що дівчина прикриває себе та свого супутника надзвичайно потужним силовим щитом.
— Вони їдуть точнісінько слідами викрадачки, — сказала Беатриса. — Або ж нашими слідами… Та поглянь, Марку: вони ніби крадуться, раз по раз роззираються, а дівчина ще й тримає силового щита. Тоді виходить, що вони не заодно з відьмою.
— Це мене трохи обнадіює. Але не дуже. Навіть якщо вони вороги відьми, це ще не означає…