Юність Василя Шеремети

Хлопці уважно слухають. Василь Шеремета, Микола Гнатюк, Хмелюк, Козенко, чомусь Стасюк, чомусь Москалюк, Гриб, Біленко... Бракує тільки Шпачука. Василь найбільше спостерігає Козенка. Той сидить до нього в профіль. Він справді нагадує революціонера часів французької революції, як їх часто можна бачити на старих гравюрах. Щось є також від Шотобріянового профілю і щось від Троцького, як це помітив Василь ще при перших з ним розмовах. Він слухає уважно, але інколи помітно усмішку, що легко пролітає на його стиснутих тонких устах. Він тут єдиний, що не сприймає промови Кручка безпосередньо і має вже на все готову думку... Решта слухає без застережень. Вони цікавляться всім, що говорить Кручко, і по-своєму переживають. Цікавий, наприклад, Стасюк. Це недалекий, малорозвинений хлопчина з добрим шкільним свідоцтвом. Він також чомусь сюди потрапив і також уважно слухає Кручка...

Це все триває довго. Розходяться пізно ввечері, з безліччю палких намірів присвятити себе роботі, до якої їх покликано. Василь іде з Гнатюком та Козенком. Зліва Козенко, справа Гнатюк. Козенко, розуміється, не мовчить. Його язик старанно працює. Він має також руки, і ті роблять всілякі викрутаси відповідно до мови. Він також не дуже захоплений промовою Кручка. На його думку, вони спізнились. Те все минулося. Такий соціалізм сьогодні нікого вже за собою не пірве. Гнатюк також не мовчить, але він розважає, що, властиво, ми ще не зовсім знаємо, що нас пірве. Нас може пірвати всяка холєра, яка не тільки має сумління, але має досить доларів. Зате мовчить сьогодні Шеремета. Хто знає, що з ним сталося. Він тільки слухає, і здається, що й слухає він не так уже уважно, як би цього вимагала поважність справи. Незабаром Шеремета з цього концерту випав. Нічого не залишалося, як тільки попрощатися, побажати веселих свят і розійтися...

Але це не значить, що Василь Шеремета не думає. О! Він думає, мов проклятий. У нього безліч думок. Навіть хотілось би, щоб їх було менше. Він не живе, а горить. Його очі бачать глибоко під землею. Його душа напинається, мов вітрило в бурю. І те, і се, і так всього багато, і все то тиснеться до голови, до розуму, до серця. Все заповнюється враженнями, стає так тісно в цьому невеликому одязі, що обіймає собою людську постать з назвою Василь Шеремета. Хотілося б трохи звільнитися від дечого, поскаржитись попередливо на молодість, на вісімнадцять років, на потребу учитись... Але звільнитись не дають, не хочуть дати, навпаки. Все навкруги звужує коло, заганяє в кут, насторожує перед увільненням, зброїть до протинаступу.

І аж в постелі Василь ще раз пригадав заплакану Настю і ще раз виразно відчув запах тютюну. Йому пригадались також недокурки, що лежали в попільниці.