Аецій, останній римлянин

Секст Петроній, хоча й роздивлявся ті самі зображення, що й Басс, був далекий від бодай схожих думок. Коли б префект преторію запитав, чи вірить він у Марію Theotokos і цілковите єднання божої і людської природи у Христі, відповів би здивовано, що вірить у законність собору, а тим самим і в усе, що вирішив цей собор. Вірить і в те, що представляє осе ліворуч зображення: доки Аарон і Хур підтримуватимуть високо підняті руки Мойсея, доти амалекитяни не вирвуть перемоги у Богом обраного народу. Чому? Секст Петроній має коротку відповідь, якої навчила його в дитинстві мати, — коли він часто грався з хлопцями-поганами: «Бо для Бога нема неможливої жадної речі![111]». Отож із незворушним спокоєм дивився на мозаїку та малюнки, водночас слухаючи слів диякона Леона:

— Але чому ж потрійно врочистим є день сей?… Ось чому, наймиліші, бо укладаючи почесний мир зі скаженим грабіжником та людиногубцем Гейзеріхом, святкуємо побіду не лише над ним і народом його, але й над огидною аріанською єрессю… От за що винні ми Христові подяки і жертви, а молитви за тих, волею і чином яких постав сей мир… Слава їм і мир Божий на всі дні хай буде з ними! Знаю, братове, що не один із вас тепер думає: «Воістину, що ж це за тріумф правдивої віри над єрессю, якщо ми перемогли єретиків руками і мечами також еретичними». О наймиліші мої, чи ж насправді думаєте, що, послуговуючись поміччю найманого жовніра-єретика, ми тим самим укладаємо мир з єрессю і братаємося з нею?!… Воістину, хто так думає, блюзнірствує так само, наче б сказав: «Бог братається зі сатаною». Бо хіба ж не послуговувався Господь наш Небесний сатаною, коли такою була Його свята воля!?… хіба ж не віддав у руки Лукавого свого вірного слуги Йова? нащо?… щоб служив його Божій меті! А хіба ж наш Спаситель, виганяючи демонів із біснуватого, не наказав їм увійти у свиней і чи не послухали так, як наші єретичні солдати слухають побожних правовірних магістрів і комесів?! Браття і сестри, єресь ось найстрашніший ворог… гірший ніж ворог, нашестя варварів, зараза і сама смерть… Стережіться її, наймиліші!… У те лише вірте, чого святі собори научають… те ненавидьте, що вони проклинають… І моліться завше: «Господи, зітри єресь і єретиків з лику земного… Хай тільки одна буде віра, одна наука Божа — правовірна, католицька — саме та, про яку каже нам святий муж Вікентій Леринський: «Quod semper, quod ubique, quod ab omnibus creditum est…[112]»