Аецій, останній римлянин

— Глянь, свята і божа християнко, чого варта твоя побожність. Нумідійцям, які все бачили і чули твій крик, доведеться скрутити в’язи чи, принаймні, вирвати язики… На майбутнє, прошу тебе, пам’ятай, що ніхто не сміє знати про якісь суперечки патрикія імперії з дружиною, бо муситиме дорого за це заплатити… Ти ще мене не знаєш, Пелагіє, — тож повторюю: патрикій імперії не може мати дружини-єретички, і тут нічого не поробиш…

Вона відповіла йому теж напрочуд спокійно:

— Якби я знала, який ти, не пішла б за тебе… Твій молодий друг, поганин із бородою огидного Відступника, казав мені: «Віра Аеція не заважає йому любити й цінувати тих своїх приятелів і близьких, які вірують інакше…» То чому ж ти раптом стаєш ревним ортодоксом і гонителем віруючих інакше?… катом власної дружини?

Він посміхнувся.

— Все-таки я не помилився: ти мудра жінка, Пелагіє… Отож скажу тобі щиро: мій дух і сумління ніколи не зазнали мук через те, що ти віруєш у подібносущність, а та віра, яку визнаю я, твердить, що слід визнавати єдиносущність… Але повторюю: патрикіат коштував мені стільки зусиль, боротьби, жертв і пролитої крові, що я справді був би найдикішим варваром чи найбільшим дурнем, якби дозволив його в себе вирвати — однаково чи разом з життям, чи ні, — лише тому, що молодій гарній жінці не сподобалися пункти нікейського символу віри…

Насправді, кажучи ці слова, не вірив, що через аріанство Пелагії може втратити жадану владу, нарешті з таким зусиллям і через стільки літ здобуту, але чудово пам’ятав усі перестороги Басса і Секста Петронія Проба, усі зовсім не вигадані пліткарями надії, що їх Плацидія в’язала з його жоною-єретичкою… Добре знав, що Августа відбула таємну нараду зі святими єпископами Равенни, Риму, Арімініуму та Медіолану, які начебто висловили обурення, великий жаль і невдоволення через грішну поблажливість першого достойника Заходу стосовно впертості дружини-єретички, котра сміє зоставатися в облуді ще довго по тому, як її наверненням зволив зайнятися сам святий Августин гіппонський… А ще до вух Аеція дійшла звістка про існування безіменного рукопису, який віщував швидку загибель нового патрикія; автор рукопису виражав непохитне переконання, що випадкова і страшна смерть Боніфація не була, — як се твердив якийсь поганський ритор, — ще одним прикладом бездумної або глузливої жорстокості, притаманної всім божествам, а, зовсім навпаки, справедливою, хоч суворою карою за поблажливість, яку він виявляв жоні-єретичці. Але найбільше занепокоїли патрикія слова Максимуса, начебто сказані на засіданні цісарської ради, що відбулося за відсутності Аеція в Равенні назавтра по його шлюбі. Петроній, який знову порізнився з патрикієм і зблизився з Августою, начебто нагадав, як то Аецій у Галлії, не бажаючи підкоритися наказам Боніфація, кричав послам: «Я з аріанкою не жонатий і своєї дитини в єретичній церкві не хрестив!»

— Так, Пелагіє… Дружина Касіодора завтра приїжджає до Риму і одразу ж після приїзду відвідає тебе. Інакше Касіодор не був би не те що моїм приятелем, а взагалі нічим… Але на майбутнє не може повторитися, щоб дружина підвладного уникала товариства другої після Августи матрони Заходу через різницю між єдиносущністю і подібносущністю.