Аецій, останній римлянин

Не лише патрикію так бурхливо аплодують найпресвітліші, пресвітлі та найсвітліші. Майже так само гаряче вітають усіх, що його супроводжують, що виблискують, як зорі при місяцеві, ступають за ним як вовченята за могутньою годувальницею Ромула і Рема, як на старій картині — пантери за левом… «Як вітри за Еолом», — думають Симмахи і Віри. «Як Маккавеї за Юдою», — захоплено шепчуть Павлини, Гракхи, Аніції. Сенатори показують на них пальцями, не брак майже нікого з тих, що вже роками ділять славу непереможного і з’єднали свою долю з його величчю. Ось праворуч од Аеція крокує гот Сигісвульт. Воістину не обманувся в тому, кому так допоміг за часів повернення з вигнання; не може нарікати на невдячність, нагороджений справді по-царському. Варвар, аріанин, — отримав консулат, до того ж того самого року, що й Аецій: урочистого для Заходу року чотириста тридцять сьомого, коли імператор Валентиніан досяг повноліття, а імператор Сходу, щоб ушанувати цю мить, відступив на користь partium Occidentis честь іменування на цей рік також і другого консула… Але, наче Аецієві здавалося, що цієї нагороди Сигісвультові недостатньо, — ще й поділився з ним своїм власним титулом магістра обох військ!

Ще сенатори показували один одному руду голову Андевота і розкуйовджену бороду Марцеліна, — йому, як побратимові у вірі, особливо гаряче аплодували Віри, Симмахи і Деції. Щоправда, поруч із Аецієм не йшов улюблений вірний приятель Касіодор, але всі знали, що перший погляд патрикія побіг до третього ряду курульних крісел, де займав гідне місце його товариш, теперішній сенатор, — і «Ave, Cassiodor!» залунало так завзято, наче він не сидів у курії з самого ранку. Зате очі найпресвітліших, пресвітлих і найсвітліших даремно шукають Астурія, бо comes Hispaniarum вів запеклі битви у Бетиці з бунтівними селянами-багаудами, яких підтримував король свебів. Зате слідом за Аецієм йшов інший іспанець: ще молодий, а вже прославлений оратор і поет, заодно й комес — Меробад, панегірики якого надовго увічнили славу Аеція. В курії не було сенатора, який би разів десять, а то й більше, не повертався б охоче до кодексів од Меробада, особливо ж тих, що оспівували весілля Валентиніана з Євдоксією і другий консулат Аеція. Ніде-бо, — як се здавалося майже всім сенаторам, — не знайдуть такого гарного опису війни, як оспівана Меробадом історія боротьби патрикія проти все грізніших для цісарства бургундів, зухвалі королі яких раз-у-раз набігали на римські володіння зі своєї могутньої твердині Барбетомаг над Рейном. Самі галлійські легіони, може, не подолали б численних і войовничих бургундів, але хіба ж Аецій, окрім дужої руки, не має ще й голови, гідної найбільшого мудреця?… Схилив до спільного походу молодшого з гунських кролів, Аттілу, та, разом із ним, не чекаючи, доки ворог сам визирне зі своїх володінь, — з такою силою натис на бургундів, аж двадцять тисяч їх воїнів покрило своїми трупами поле, з-поміж них король Гунтер…