Аецій, останній римлянин

Нарешті його побачили. Він входив до курії швидким пружним кроком, майже не згинаючи колін. За цією ходою відразу ж його розпізнали, хоча обличчя напрочуд змінилося: стало худішим, довшим, вужчим і наче більш аристократичним, — бо широкі гавденцієві щоки повністю закривала густа, старанно виплекана темна борода, а волосся не спадало, як раніше, довгими пасмами на шию і майже на плечі, а, коротко обтяте і майстерно закучерявлене, слухняно вклалося під подвійною пурпуровою стьожкою. Але тим самим, що й раніше, рухом здійняв у привітанні широку, внизану перснями долоню, і посміхався так само, як тоді, коли, після внесення статуї Флавіана до курії, Віри, Аврелії та Деції, безтямні від щастя й гордості, цілу годину опухлими долонями аплодували найсправедливішому з християн. А тепер, — через вісім літ, — не лише ті отці міста, які ще кланялися старим богам, але й усі сенатори, як один, — багаті наче Красс і Соломон та зовсім занепалі, могутні і позбавлені всякого значення, внуки відпущеників та потомки викрадачів сабінянок, — усі квапливо і радісно били долонями в оглушливих, довго не змовкаючих оваціях, у яких геть тонули радісні вітальні вигуки:

— Будь же здоров, найславутніший!…

— Вітай, Аецію!

— Вітай, оборонцю римського світу! Славо міста! Оздобо світу! Тріумфаторе!

У всій курії лише одна пара долонь не склалася до оплесків… навіть не здригнулася… не зрушила з покритих пурпуром колін… Худорлявий двадцятирічний юнак, що урочисто возсідав на золотому престолі, увінчаний золотою діадемою, яка сповзла аж до основи довгих відстобурчених вух, — невпевненим і роздратованим поглядом міряв горду постать звитяжного ворога своєї матері. Ще чотири роки тому остаточно завершилася запекла боротьба доньки Феодосія з нікчемним слугою узурпатора та вбивцею Фелікса. Як казав Секст Петроній Проб, повернення Аеція з вигнання, втеча Себастьяна і навернення Пелагії позбавили стару вовчицю останнього ікла. А двома роками пізніше, коли Валентиніан досяг повноліття і побрався з донькою Феодосія Другого, Плацидія втратила навіть видимість влади. Позбавлена усілякого впливу на правління, повністю віддалася побожності та ревній праці над прикрасою християнського обліку своєї любої Равенни; будувала нові церкви, руйнувала залишки староримського культу, запрошувала зі Сходу художників та будівничих, а ще завзято поширювала поклоніння Святій Трійці, за що її прославляли проповідники та церковні письменники. Натомість Заходом самодержавно, — як твердили цісарські промови й едикти, — правив владар імператор Валентиніан Третій завше Август; насправді ж, коли Аецій воював у Галлії, в Римі правив союзний із ним сенат: Глабріон Фавст, префект преторію після Басса і консул на тринадцятий рік царювання Валентиніана; сам Басс, найближчий співробітник Аеція; Вір Нікомах Флавіан, Секст Петроній Проб і Петроній Максимус, який знову помирився з патрикієм і був свіжо обдарований префектурою преторію, — після Фавста.