Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Все! Все, чуєш! Стою!
— Катю, залізка! — почулося ззаду.
Спритно нахилившись, Катерина підхопила його пістолет, проте віддавати своєму спільникові не квапилася. Навпаки, спритно перевірила, чи дійсно заряджений. Взяла без страху, даючи полоненому зрозуміти — поводитися зі зброєю вміє, в разі чого пустить у діло, навряд чи промахнеться.
— Далі що? — запитав Левченко.
— Повертайся. Повільно, москалю.
— Я такий москаль, як ти жид, — спокійно відповів Андрій, вже здогадавшись, із ким матиме справу. — Чи китаєць, вибирай.
— Поговори мені.
— І поговорю. Давай побалакаємо, земляче. Нам є про що, скажи?
Промовляючи так, Левченко розвернувся довкола своєї осі.
Побачив, хто взяв його на мушку.
Не стримався — скреготнув зубами, виматюкався смачно. Бо мав, виявляється, всі шанси викрутитися з дурної ситуації. Адже ворог виявився не таким спритним, мобільним та вправним, яким уявляв його Левченко.
Метрах у п'яти від нього, притулившись для зручності спиною до букового стовбура, сидів на осінній траві високий, — без перебільшень — велетень, казковий просто! — чоловік у повстяному картузі. Легке пальто розстебнуте, з–під нього визирала гімнастерка помітно не червоноармійського крою, темних галіфе та чоботях. Рука стискала німецький парабелум, проте зграбно рухатися велетень не міг.
Ліву ногу стискав міцний мисливський капкан.
Видно, він ступив, не помітивши, і пастка захлопнулася. Сили в чоловіка вистачало, аби впоратися з халепою та звільнитися. Але щось завадило йому так зробити відразу, тож мусив волочити з собою ще й це залізне зубате одоробло. Ще Андрій не мав жодних сумнівів — Катерина Липська весь час ходила в ліс на зустріч із цим велетнем. Тому й нічого не боялася: поруч із таким сам чорт не страшний. Ішла сюди й тепер, навіть бігла, досить скоро після його появи в неї вдома. Збиралася повідомити спільникові дещо важливе.
І це важливе почула від начальника міліції, не інакше.
— Ти не думай, — відразу попередив велетень, перехопивши погляд Левченка. — Не встигнеш. Я тебе з цього місця дістану.
— Чого ж досі не дістав? Шмалив би в спину, по всьому. Ні, ти говорити хочеш. Може, потім розстріляєш. Нехай так, далі — що? Подумай, земляче. В одному місці за короткий час убивають начальника відділу НКВС і начальника міліції. Скільки, як ти кажеш, москалів буде тут найближчим часом?
— Енкаведешник ваш — не моя робота. Шкодую.
— Вірю. Зате мій попередник, Тищенко, напевне ваша робота. Лісові хлопці, правда ж? Скільки вас тут?
— Нахабний. Хто кого допитує, як думаєш?
— Ніхто нікого. Говоримо. Хіба ні? — і відразу — без непотрібної паузи: — Хто це так на тебе полював? Де капкан підчепив? Спіймався?
— Не на мене ставили.
— Але вліз ти. Допомогти? — Андрій озирнувся на похмуру Катерину. — Скажи, я не ворог.
— І не друг, — відрізала Липська. — Хоча жінка здохлого москаля чомусь тобі вірить.
— А ти?
— Поки ні.
— Ох, Катю, Катю, краще вірити.
— З якої радості?
— Нам же усім трьом домовитися треба. Інакше буде ще гірше, ніж уже є. Ти ж прибігла сказати своєму побратимові чи хто він тобі — під вечір у Сатанові стане чорно від солдатів, бо комусь сильно припекло вбити начальника НКВС. Що обережним треба бути. Почнуться облави, труситимуть селище й ліс. Все ти, Катерино, правильно почула й зрозуміла. Крім одного, — Андрій знову повернувся до велетня в капкані. — Одна деталь, дуже важлива. Покійний Сомов всі напади на людей, порвані горлянки, чутки про перевертнів — словом, усю цю велику й страшну казку приписував вашим повстанцям. У нього ви, лісовики, проходите як члени націоналістичних банд, зрадники та фашистські посіпаки.
Велетень сидів прямо. Та, слухаючи Андрія, ще більше розпрямив плечі. При цьому рука з парабелумом не здригнулася, дуло не сіпнулося вбік навіть на трошки.
— Ми не лісовики, — проговорив рівно.
— Хай. Як вас називати? Ось ти — хто?
— Командир куреня Української повстанської армії. Крайова група УПА–Південь[11].
— Ух ти. А звання в тебе є, військове?
— Командир куреня, — вперто повторив велетень.
— Добре, товаришу командир…— Друже командир, — спокійно й твердо виправив той. — Товаришів у нас нема.
— Чим тобі погане слово — товариш?— Товариш Сталін. Товариш Лєнін. Товариш Берія. Зрозумів чи доста?
11
УПА–Південь — структурна одиниця Української Повстанської Армії. Діяла на території більшої частини Поділля: Хмельниччини, Вінничини, а також частково Київщини, Житомирщини, півночі Тернопільщини та півдня Рівненщини. Активність дій припадає з літа 1943 до весни 1944 року. Загальна чисельність — до 1 500 вояків. Після повернення в ці регіони радянської влади повстанські частини, належні до УПА–Південь, діяли на згаданих територіях невеликими групами. Наприкінці 1946 року підрозділи припинили партизанську боротьбу, перейшовши до підпільної мережі ОУН(б).