Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Живучи з Сомовим, не думала, що це справедливо. Тепер же отримала певні додаткові можливості для себе. А значить, і свого сина. Й головне — нема жодних перешкод для успішного втілення їхнього з Ігорем плану воз'єднання родини.
Бо єдиний, хто затято шукав Вовка, давній його ворог капітан Сомов, уже не живе. Решті офіцерів насправді начхати на одного окремо взятого втікача з табору, котрий, може, далеко не забіг, гниє десь на болотяному дні. Проблем вистачає.
Юра з Борисом знову витягнули цуцика на двір. Хлопці всерйоз захопилися його дресируванням, і Ларису це влаштовувало. Зайнявшись собою, діти не вимагають до себе підвищеної уваги. Отже, в неї є час для прийняття потрібних рішень.
На роботу їй дозволили не виходити. Приїхав на підводі одноногий директор школи Іван Худолій особисто. Висловив співчуття, похитав головою та зовсім не заперечував проти відгулу. Навпаки, сам наполягав на цьому, переконуючи: приїхав, аби відпустити жінку, в якої таке горе, на день–два. Чи на три, якщо дозволять поховати. Обіцяв усебічну підтримку парторг Маківник, прикотивши на розхитаному німецькому велосипеді. Заходив доктор Нещерет, на коротко, питав, чи не треба якого укола.
Співчуття загальне — і разом із тим ніхто не чіпатиме.
Тож зустрітися й поговорити з Ігорем, котрий, як і всі, напевне вже знає про нічну пригоду, нічого не завадить.
А приймати рішення та діяти треба тепер швидко та акуратно водночас.
Дізнавшись, що дітвора не хоче їсти, Лариса про всяк випадок нагадала Борису як старшому з їхньої пари, де стоїть зварений вчора борщ із картоплею, буряком та висушеними грибами. Запнулася хусткою, сказала — скоро буде, й поспішила до Будинку культури: сторож мусить бути вже на посту. Поки йшла, мучила себе лиш одним, проте серйозним питанням: Юра ж упізнає рідного тата, тож доведеться пояснювати синові, як той повинен ставитись до його появи потім, коли Ігор знайдеться на новому місці. Й чому прийдеться брати прізвище Волков. Так ні до чого не додумавшись, вирішила: Юра не такий уже й маленький. Сам усе зрозуміє.
У свого сина Лариса вірила.
Вже виходячи на вулицю, котра вела просто до Будинку культури, на мить зупинилася, немов наштовхнувшись на ще одну думку — її чоловіка по–звірячому вбили, а вона, не криючись, спішить до бородатого сторожа. Котрий невідомо, звідки тут узявся. Відразу стрельнуло: раптом поява начальника міліції не випадкова. Ну, як він про щось здогадався чи бодай підозрює…
Ні!
Енергійно труснувши головою, Лариса відкинула таке припущення. Аби не знала Андрія Левченка трошки ближче, аби не спілкувалася з ним, не мала нагоди відчути цього бойового офіцера — точно насторожилася б. Звісно, старший лейтенант нагодився несподівано, поводив себе якось дивно, здається, чогось навіть не договорював. Та все списувалося на загальну сатанівську атмосферу: кому–кому, а Левченку найскладніше. Легко можна заплутатися, мабуть, непереливки. Ось виправдання зустрічі зі сторожем — питання безпеки…
Нехай труднощі спершу виникнуть, вирішила Лариса. А вже потім стане їх долати. Бо, поки нічого небезпечного не відбувається, оці всі дії на випередження насправді можуть зіграти погану службу. Надмірна ж утаємниченість цілком здатна привернути непотрібну тепер увагу не лише до неї, а й до сторожа. Ось що дійсно небажано.
Але Ігоря на місці не виявилося.
Такого повороту Лариса зовсім не чекала. Ще не придумавши, чим виправдати інтерес, запитала в кіномеханіка, де сторож Волков. Той байдуже знизав плечима: мовляв, не вийшов зранку. Завідуюча послала до нього когось, хто був під рукою, так дізналася — вдома, хворіє. Щось у грудях, фронтова болячка. До цього кіномеханік поставився з розумінням. Сам на фронті втратив пальці на руках, два на правій, один — на лівій, до того ж легені турбують, куля випадкова зачепила.
Поки інвалід не почав цікавитись, для чого їй треба сторож, Лариса подякувала, перервала розмову та швидко попрощалася. Стало розуму та розважливості не питати, де живе Волков — так би точно залишила по собі слід. І всякий, кому треба, його рано чи пізно візьме. А ось хвороба — це стурбувало Ларису. Заспокоїло хіба те, що Ігоря бачили зранку люди. Й не тривожаться, бо мало, який недуг поклав на ліжко вчорашнього фронтовика. Тут страшніші речі трапляються. Батько одного з учнів, безногий танкіст, котрий лиш тепер, коли Поділля звільнили, повернувся з госпіталю в рідний Сатанів, і майже щоночі веде танк на фриців лоб у лоб, потім наказує екіпажу десантуватися з броні. І єдиний спосіб припинити ці нічні кошмари — дозволяти безногому напиватися до чортиків.