Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
Джекі миє руки, і ось ми вже сидимо одне навпроти одного за столом; полум’я зігріває нам обличчя, атмосфера задушевна, і ми жадібно й мовчки їмо: двоє здружених тварин, прив’язаних до одних ясел, — тварин, які невдовзі ляжуть перепочити на одну підстилку. Мої ноги в чоботях зігрілися, приємне тепло розливається по всьому тілу, і я мало не падаю від утоми, що нагадує скоріше ту особливу насолоду, яку відчуваєш, наївшись досхочу.
— А Дейв, докторе! — лукаво каже Джекі, ставлячи чашку. — Ви про нього забули?
— Ви ж сказали, щоб я без вас не телефонував, — відповідаю я, і ці мої слова продиктовані недовірою й докорами сумління воднораз.
Джекі встає, підходить до столика, знімає трубку й набирає номер.
— Говорить лейтенант Девідсон, — каже вона. — Дайте мені містера Берроу.
Вона промовила це різким голосом, що нагадав мені про колишню Джекі.
Доводиться досить довго чекати. І поки Джекі зосереджено стоїть з трубкою біля вуха, я маю нагоду помилуватися нею. Її біляве волосся підрізане й зачесане назад: стрижка не довга й не коротка — якраз практична. Рум’яні щоки, сірі очі, широкі вилиці, чимале підборіддя. Відкрите обличчя випромінює добродушність і врівноваженість, і це особливо приваблює після розмови з отими двома нікчемами.
Ось її зв’язали з містером Берроу, і Джекі пояснює йому ситуацію. Вона розмовляє з ним не як з начальником, а як із рівним, що стоїть на один щабель нижче за неї. І справді, Берроу належить до С, а я щойно почув — досі про офіцерські звання я нічого не знав, — що Джекі лейтенант.
Коли вона просить Берроу попередити Дейва, я уриваю її:
— Хай скаже хлопцеві, щоб пішов ночувати до Пірсів. У них є зайве ліжко.
Джекі переказує мої слова Берроу таким тоном, як ото дають підлеглим розпорядження, і кладе трубку.
— А тепер, — озиваюсь я, — ви подзвоните Гельсінгфорс?
Джекі сміється.
— Дзвонити Гельсінгфорс ніхто не має права.
— Навіть Берроу?
— Навіть Берроу. — І вона, дивлячись на мене усміхненими очима, додає: — Заспокойтеся, докторе, Гельсінгфорс не приїде турбувати нас серед ночі.
Джекі каже «нас», анітрохи не ніяковіючи.
— Що означає ваше звання? — питаю я, сідаючи на ліжко й прихиляючись до дерев’яного бильця, — Невже ви командуєте блувіллською охороною?
— Так, з недавнього часу.
— Як сталося, що саме вам випало постачати Гельсінгфорс продуктами?
— Я постачала її, коли була рядовою охоронницею. Потім мені присвоїли лейтенантське звання, і я дістала наказ добровільно зголоситися постачати її й далі.
— Наказ від кого? Від Гельсінгфорс?
Джекі всміхається.
— Охорона не підкоряється Гельсінгфорс. Взвод, яким я командую, послали до Блувілла власті штату Вермонт. Мої начальники в Монтпілієрі.
— То це вони дали вам наказ і далі постачати продуктами Гельсінгфорс?
— Ні, — відповідає Джекі, дивлячись мені у вічі. — Наказ дали «ми».
Я вражено роззявляю рота, втуплююсь у неї поглядом і мовчу. На жаль, я помічаю це надто пізно. Я мав би спитати в неї, хто такі «ми». Моя мовчанка зраджує мене.
Джекі сміється, хапає стільця й сідає на нього верхи, спершись обіруч на спинку.
— Послухайте, докторе, — каже вона, — поки ви з наївним виглядом не почали розпитувати, хто такі «ми», я розповім вам, як ці «ми» завербували мене. Але спершу скажу вам, якщо хочете, хто така я. Коли спалахнула пошесть енцефаліту, я якраз отримала диплом соціолога. Самі розумієте, соціологи тоді вже виявилися непотрібними. І я була дуже рада, що мене взяли в охоронниці. Не варто й казати, що в цьому ділі мій диплом не відіграв ніякої ролі. Просто я дуже захоплювалася спортом, добре стріляла й була членом Руху за визволення жінок.
— Ви були членом Руху за визволення жінок?
— Так, докторе, я — член Руху за визволення жінок. Точніше кажучи, я на дев’яносто відсотків поділяю погляди РВЖ. А на десять не поділяю.
— А що входить до тих десяти відсотків?
— Знаєте, докторе, — відповідає Джекі, всміхаючись, — я не стану вам усе докладно пояснювати.
Я теж усміхаюсь.
— Хіба ви не соціолог?
— Ну, одне слово, я вважаю, щодо ворога помилятися не слід. Чоловік — не ворог, навіть якщо він часто поводиться з жінкою погано. Не слід плутати актора, який грає роль, з тим, хто написав сценарій.
— А хто написав сценарій?