Чоловіки під охороною

Шкода, правда, що з обережності я не підводжу очей і не дивлюсь на неї, але, здається мені, моя незворушність збиває її з пантелику. Згодом Гельсінгфорс веде далі, й тепер таким природним голосом, що він мене просто вражає:

— Повірте, я не дуже радію, як подумаю, що не зможу торгувати таким вигідним товаром. Щодо мене особисто, то я, як ви самі розумієте, залюбки пустила б у продаж вашу вакцину. Але за нинішніх обставин це здається мені неможливим.

Тепер, завівши мову про свої фінансові труднощі, вона заговорила майже по-людському.

Я, потупивши очі, мовчу й ставлю собі кілька дрібних запитань. Якщо Гельсінгфорс певна, що не зможе запустити мою вакцину в продаж, то що їй заважає негайно мене звільнити? Навіщо ця розмова?

Увесь сповнений тривоги, я наїжачуюсь. Чекаю, що буде далі. А далі розмова повертається зовсім несподівано.

— Мартінеллі, ви призналися, що відчуваєте «мимовільний потяг» до Фрідмен та місіс Берроу.

— Між нами не було нічого такого, що заслуговує осуду, — ні розмов, ні вчинків.

— Ви перезиралися між собою.

— Так, але тепер уже не перезираємось.

— Знаю.

Гельсінгфорс дивиться на мене правим оком, а я думаю про ліве, що його затуляє волосся.

— А до мене, — питає вона, — ви теж відчуваєте «мимовільний потяг»?

Отакої! У мене опускаються руки. Що ж, я вітаю себе з тим, що від самого податку цієї гри вирішив прикинутися такою собі непорочною дівою й не підводити очей! А тепер іще раз переконуюся, що в Гельсінгфорс порох не підмок. Він вибухає! І я вже по-справжньому дивуюсь. У мене таке враження, ніби я друкарка, до якої залицяється грізний шеф.

Я зовсім не знаю, що їй відповісти, й кажу навмання:

— Я зголоднів. Чи не можна взяти одну грінку?

Зрештою, я знайшов непоганий вихід. Якщо вона хоче переспати зі мною, то хай принаймні нагодує мене.

— Беріть, — відповідає Гельсінгфорс дуже невдоволено.

Я нахиляюсь і не тільки беру грінку, а ще й намазую її маслом. І без зайвої поквапливості підношу до рота.

— Ви не відповіли на моє запитання, — нетерпеливиться Гельсінгфорс.

— Я, бачте, вагаюся, не знаю, що вам відповісти.

— Чому?

— Моя відповідь може дати вам підставу ще раз звинуватити мене. Адже ви щойно зробили це лише тому, що я кілька разів перезирнувся з Пуссі та місіс Берроу.

— Тут суддя я, — відказує Гельсінгфорс.

Якби йшлося не про мою долю й долю моєї вакцини, то я навіть був би їй вдячний за цей цинізм. Принаймні тепер усе стає ясно. Гельсінгфорс не вірить у жодне слово панівної ортодоксії.

Вона прискіпливо дивиться на мене, і я відчуваю, що з відповіддю зволікати далі не слід. Отож кладу на стіл надкушену грінку й кажу:

— Потяг, про який ви говорите, є, але його притлумлює страх.

— Поясніть, що ви маєте на думці, — стримано озивається Гельсінгфорс.

— Перш ніж поставити своє запитання, ви дали мені зрозуміти, що будь-коли можете мене звільнити. Я хотів би повернутися до цієї теми.