Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Власне, я також, — теж зізналася Франческа. — У коледжі харчувалася чим попало.
— У тебе ж батько має піцерію!
— То ж батько, а не я, — зауважила напарниця. — Не змішуй бізнес і сім’ю.
— А вдома не годували?
— Я жила окремо, до того ж у мене часто не було часу зайти додому, бо на першому курсі треба було багато вчитися. Тоді не те що додому, у туалет зайвий раз ніяк не вдавалося збігати.
— А ти, коли студентом був, що їв? — спитали мене дівчата.
Я задумався.
— Та все їв, що було. Ішли на ринок, купували за копійки м’ясні обрізки з салом, і на них смажили картоплю.
— О-о-о, то ви мажори!
— Це коли гроші були.
— А коли не було?
— Брали пляшку вина і йшли до сусідів!
— Чекай, яку пляшку? Грошей же не було!
— Пляшка була завжди! Навіть коли грошей не було!
— Мажори!
— Але цю локшину ми теж їли. Хіба можна без неї?
До нас підсів старший офіцер Баррел.
— Офіцере, а ви що їли, коли вчилися в коледжі?
Баррел погладив вуса.
— Коли я був студентом, цієї локшини ще не було. Я з покоління консервів «Campbell» і горохового супу в пресованих брикетах.
— Я теж їв такий суп! — зрадів я. — І навіть гриз!
— Оце наша людина! — ляснув мене по спині командор. — Пердиш потім після того супу! — Баррел був невиправний. — А кемпбелівський суп я й досі замовляю іноді, щоб згадати юність…
Напевно, в будь-кого є подібні кулінарні кістяки у шафах. Хтось любить «МакДональдс», хтось локшину, хтось ліверну ковбасу. І нічого з цим уже не вдієш.
* * *
— Я боюся… — прошепотіла Франческа й подивилася на мене чорними черешнями-очима. — Я так боюся, що ти собі просто не уявляєш!.. Мені страшно!
— Послухай, cara mia. Ти все знаєш. Ми з тобою працюємо разом уже півтора року. Ти просто вслухайся в цифри: це вісімнадцять місяців! Це понад п’ятсот днів! Ми рухали важкий Inmarsat, кілька разів переводили Dragon, двічі в нас був Cygnus! А скільки ми працювали з НУОАД ? Про решту дрібних корекцій я вже й не кажу. А Містер Щасливчик?! Та від нього всі відмовлялись! А ми з ним працювали! Ти всі наші процедури знаєш до останньої коми!
— Я хвилююся… — ледь чутно прошепотіла дівчина.
Я посадовив її у крісло й сів перед нею навпочіпки. Завжди так роблю, коли хочу сказати своїй напарниці щось серйозне.
— Франческо. Ми тебе вмовили подати на тест півроку тому. Досі пам’ятаю цей день — ми тоді з професором Расселом трохи не посивіли! Так тебе умовляли, що вже й самі погодились! А ще я пам’ятаю, як ти нагримала на мене місяців два тому, коли вкотре мене дістала, і я тобі порадив скористатися шпаргалкою!
Ми обоє тихенько засміялися.
— Ага, я тоді так пафосно кричала!
— «Ніколи Франческа Марія Анджеліна не опуститься так низько! У мені тече кров Сфорца, я ніколи не схилюся до шахрайства!»
Ми засміялися голосніше.
— Я інколи говорю смішні речі, геть як мій батько!
— Бо ти його дочка, — всміхнувся я. — Отож ми тебе вмовили. Я, професор Рассел, офіцер Баррел і навіть Трейсі!
Франческа не кліпаючи дивилась на мене очима-оливками, намагаючись зрозуміти, до чого я веду. У мене виникла ідея.
— Ось уяви собі, ragazza. Ти — сама в незнайомому місті. На тебе полює якась місцева дуже жорстока банда. Ти не знаєш, чому саме, але вони хочуть тебе вбити. У тебе немає ні зв’язку, ні грошей. Тобі потрібно знайти поліцію, щоб вона тебе захистила. Тобі було б страшно самій?
— Та ясно! Я б умерла зі страху!
— А тепер уяви, що ти не сама. Поряд я, Сара, офіцер Баррел, Трейсі зі своїм бойовим йоркі і професор Рассел із квантовим кийком!
Франческа засміялася.
— Та ми б їх на шматки порвали!
— Отож-бо. Пам’ятаєш, саме ми вмовили тебе подати на тест? Саме ми тебе тренували й ганяли по всіх ста питаннях? Ми разом розв’язували всі тестові задачки.
— І ще встигали при цьому сваритися!
— Так, було весело, — погодився я.
— І?
— І невже ти думаєш, ми тебе зараз покинемо саму, напризволяще, сам на сам із цими тестами?
— Ну, не думаю…
— А тепер згадай, що ти не сама в незнайомому місті, що поряд — професор Рассел із квантовим кийком!
— І Трейсі з бойовим йоркі! — всміхнулася Франческа.
— Ми тебе не покинемо! — повторив я. — Коли відкриватимеш конверт із завданнями, ми будемо поряд! Я й професор Рассел. І Еліс. Як тоді, коли писав тести я, пам’ятаєш?