Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Коли гуркітливий потяг зупинився на темній станції міста, бідна безпомічна Ерменґард була геть саменька, без грошей, щоб повернутися у Гоґтон.
— Ох, чому, — простогнала вона, безмірно жалкуючи, — перш ніж викинути його з потяга, я не забрала у нього гаманця? Та все буде добре! Він розповів мені все про місто, тож я легко зароблю гроші на дорогу додому. Якщо не на викуп застави!
Та, на біду для нашої маленької героїні, приблудам не так і легко знайти собі роботу, тому добрий тиждень вона мусила спати у парку на лавках і харчуватися в безкоштовних їдальнях. Одна підступна і зла людина, скориставшись її безпорадністю, запропонувала їй мити посуд у фешенебельному розпусному кабаре; але наша героїня, зберігаючи вірність селянським ідеалам, відмовилась працювати у цьому позолоченому і блискучому палаці розпусти — особливо із зарплатою 3 долари на тиждень з харчуванням, але без проживання. Вона намагалася знайти Джека Мужика, своє колишнє кохання, але марно. Можливо також, що він би її просто не впізнав; через скруту вона була змушена знову стати брюнеткою, а Джек ще зі школи не бачив її такою. Одного разу вночі вона знайшла маленьку, але дорогу сумочку, але побачивши, що всередині немає нічого цінного, вона повернула її багатій паніїї, яка, згідно з карткою всередині, була її власницею. Невимовно зворушена чеснотами волоцюжки, аристократка пані Ван Ітті вдочерила Ерменґард, щоб замінити нею маленьку доню, яку у неї вкрали багато років тому.
— Така схожа на мою маленьку Мод, — зітхала вона, дивлячись, як природна чорнявка знову стає білявкою. Так минули кілька тижнів, доки її старі вдома рвали на собі волосся, а злий Кавалер Патик диявольськи посміхався.
Одного дня багата спадкоємиця Ерменґард С. Ван Ітті найняла нового другого помічника шофера. Вражена чимось знайомим у рисах обличчя, вона уважніше придивилась і зойкнула. Ти диви! То був не хто інший, як віроломний Елджернон Реджинальд Джонс, якого того доленосного дня вона викинула з вікна вагона! Він вижив — це майже одразу було помітно. А ще він одружився на іншій жінці, яка втекла від нього з молочарем і всіма грішми. Зараз, геть принижений, він попросив пробачення у нашої героїні і розповів їй всю історію про золото на фермі її батька. Невимовно зворушена, вона збільшила його зарплатню на долар у місяць і вирішила вгамувати цю незгасну тривогу та позбутися хвилювання про своїх старих. Тож одного ясного дня Ерменґард вирушила назад у Гоґтон і приїхала на ферму саме тоді, коли Кавалер Патик відмовив у викупі застави і виганяв старих на вулицю.
— Стій, негіднику! — закричала вона, діставши величезну паку банкнот. — Нарешті я можу тебе спинити! Ось твої гроші, а тепер іди геть і більше ніколи не затьмарюй наші скромні двері!
Тоді настала черга радісного возз’єднання, а збентежений і стривожений Кавалер крутив своїми вусами і стеком. Але гей! Що це? На старій посипаній жорствою доріжці почулися кроки, і хто б це був, як не наш герой, Джек Мужик — втомлений і пошарпаний, але обличчя його сяяло. Вмить відшукавши поглядом подоланого негідника, він сказав:
— Кавалере, накинеш десяточку, га? Я щойно повернувся з міста зі своєю прекрасною нареченою, чарівною Бріджит Ґольдштейн, і нам потрібні гроші, щоб відновити стару ферму. — Тоді він повернувся до Вугликів і вибачився, що не може викупити заставу, як було домовлено.
— Не переймайся цим, — сказала Ерменґард. — Ми тепер заможні, і я вважатиму достатньою платою, якщо ти назавжди забудеш дурні мрії нашого дитинства.
Увесь цей час пані Ван Ітті сиділа в авто, чекаючи на Ерменґард; але коли вона знехотя глипнула на різке обличчя Ганни Вуглик, з глибин її мозку зринули призабуті спогади. Вона все зрозуміла і стала пронизливим криком звинувачувати сільську матрону.
— Ти… ти… Ганна Коваль — тепер я тебе впізнала! Двадцять вісім років тому ти гляділа мою маленьку Мод і вкрала її з колиски! Кажи, де моє дитя? — Тоді, ніби грім серед ясного неба, її вразив здогад. — Ерменґард — ти кажеш, вона твоя донька… Вона моя! Доля повернула мені моє дитятко — мою мацюпку Моді! Ерменґард — Мод — ходи до своєї мамці на руці!!!
Але Ерменґард напружено думала. Як їй жити далі з цією маячнею про шістнадцятиріччя, якщо її вкрали двадцять вісім років тому? І якщо вона не донька Вугликів, то золото ніколи не буде її. Пані Ван Ітті багата, але Кавалер Патик багатший. Тож, підійшовши до розгубленого негідника, наклала на нього останнє жахливе покарання.