Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
У цих чорних безтілесних польотах ми іноді були нарізно, а іноді — разом. Коли ми вирушали разом, мій друг завжди був далеко попереду; попри цілковиту аморфність форм я усвідомлював його присутність — це було подібно до фотографічної пам’яті, яка іноді являла мені його обличчя, золоте від дивного світла і жахливе від своєрідної краси, його юнацькі щоки, його палахкотливі очі, його чоло Олімпійця, його пітьмаве волосся і бороду.
Ми ніяк не фіксували плину часу, бо час для нас став лише швидкоплинною маною. Втім, думаю, там були якісь цілком виняткові феномени, оскільки, зрештою, дива дійшли до того, що ми перестали старіти. Наші з ним ідеї були богохульними і завжди жахливо амбітними — ні бог, ні диявол ніколи не прагнули до таких відкриттів і звершень, які ми пошепки планували. Я здригаюся, кажучи про них, і не наважуюсь на розлогіше пояснення; хоча не можу не згадати, що мій друг якось написав на папері бажання, яке не наважився промовити вголос, я ж, прочитавши, спалив аркуш і ще довго злякано дивився крізь вікно на блискотливі нічні небеса. Я зауважу — лише зауважу, — що деякі з його проектів передбачали керування видимим Всесвітом і навіть більше: проекти, в яких Земля і зорі мали б рухатись за його наказом, а доля всіх живих істот була в його руках. Я стверджую — я присягаюся, — що не поділяв цих його прагнень. Усе написані чи сказані моїм другом протилежні свідчення — неправдиві, бо мені бракує сил іти на ризик супроти незнаних сфер існування, в яких хіба лише обрані здатні досягти успіху.
Якось уночі вітри з незнаного простору, невпинно кружляючи, занесли нас у безмежну порожнечу поза будь-якою думкою і буттям. Нас охопило відчуття невимовного, неймовірного божевілля; відчуття вічності, що водночас будило у нас сплески радощів, які зараз, проте, частково стерлися з моєї пам’яті, а інші — неможливо описати. Ми швидко продиралися крізь в’язкі перепони, аж поки, нарешті, я відчув, що ми проникли у виміри значно віддаленіші, аніж будь-які досі відомі.
Мій друг значно мене випередив, коли ми пірнули у цей прекрасний океан незайманого простору, я бачив моторошний вираз всеохопної радості на його осяйному надто юному обличчі зі сховків моєї пам’яті. Раптово це обличчя спохмурніло і швидко зникло, а сам я зненацька відчув попереду перепону, крізь яку не міг проникнути. Вона була така ж, як і попередні, але набагато густіша; це була в’язка і липка маса, якщо такими термінами можна описувати властивості у нематеріальних сферах.
Я відчув, що мене зупинила перепона, крізь яку мій друг і супутник успішно проник. Я почав боротися, але вийшов зі стану наркотичного сну і розплющив очі в студії на верхівці вежі, у протилежному кутку якої уві сні застиг мертвотно-блідий і все ще непритомний мій друг, неймовірно схудлий і божевільно прекрасний у світлі місяця, що лив золотаво-зелене світло на його мармурові риси.
Невдовзі він поворухнувся; чи ж можуть милостиві небеса уберегти мене від того, щоб ще раз побачити і почути те, що мені тоді довелося? Годі передати, як він кричав, яка прірва незвіданого пекла відкрилася на мить у його божевільних від жаху чорних очах. Скажу лише, що я втратив свідомість і не ворушився, аж доки він сам не прийшов до тями і не почав мене термосити у безтямному прагненні знайти когось, хто б відігнав від нього жахи і самотність.
То був кінець наших добровільних пошуків у катакомбах сну. Нажаханий, знищений і спустошений, мій друг, побувавши за межею, постійно застерігав мене, нагадуючи, що ми не повинні знову повертатись у ті виміри. Він не наважувався розповідати про те, що бачив; але, свідомий своїх слів, казав, що нам варто спати настільки мало, наскільки це взагалі можливо, навіть якщо для того, щоб залишатися при тямі, нам і потрібні будуть наркотики. Я скоро переконався у його правоті, і причиною цього був невимовний жах, який охоплював мене щоразу, коли свідомість залишала мене і я поринав у сон.
Здавалося, ніби я старів після кожного короткого, але неминучого сну, а ще більше мене лякала швидкість, з якою вік наздоганяв мого друга. Жахливо було бачити, як його обличчям розбігаються зморшки, а волосся сивіє просто на очах. Наш стиль життя тепер цілком змінився. Досі відлюдькуватий, відколи ми з ним познайомились, — його справжнє ім’я чи походження ніколи не злітало з його губ, — тепер мій друг почав панічно боятися самотності. Ночами він боявся залишатися наодинці, йому навіть не допомагало товариство кількох людей. Йому ставало легше лише серед велелюдного і галасливого натовпу, так що небагато зосталося компаній молоді, з якими ми не були знайомі.